Болдін Іван Васильович

Іван Васильович Болдін
рос. Иван Васильевич Болдин
Народження3 (15) серпня 1892
Висока, Інсарський повітd, Пензенська губернія, Російська імперія
Смерть28 березня 1965(1965-03-28)[1] (72 роки)
Київ, Українська РСР, СРСР
ПохованняБайкове кладовище
Країна Російська імперія
СРСР СРСР
ПриналежністьПрапор Радянської армії Радянська армія
ОсвітаВійськова академія імені М. В. Фрунзе і Постріл
Роки службиРосійська імперія 1914-1917
СРСР 1918-1965
ПартіяКПРС
Звання Генерал-полковник
Командування50-та армія
8-ма гвардійська армія
Війни / битвиПерша світова війна
Громадянська війна в Росії
Радянське вторгнення до Польщі
Бессарабсько-Буковинський похід
Німецько-радянська війна
Нагороди
Орден ЛенінаОрден ЛенінаОрден Червоного ПрапораОрден Червоного Прапора
Орден Червоного ПрапораОрден Суворова I ступеняОрден Кутузова I ступеняОрден Червоної Зірки
Орден Червоної Зірки
Медаль «За оборону Москви»
Медаль «За оборону Москви»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»
Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту»
Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту»
Медаль «40 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «40 років Збройних Сил СРСР»

Іван Васильович Болдін (3 (15) серпня 1892, Висока, Пензенська губернія — 28 березня 1965(1965-03-28), Київ) — радянський воєначальник, у роки німецько-радянської війни командувач 50-ї армії. Генерал-полковник (1944). Член ЦК КП(б)У в 1940—1949 роках.

Біографія

Народився в селі Висока (зараз в межах Мордовської республіки РФ) у селянській родині. У дитинстві і в юності жив у рідному селі, працював в селянському господарстві.

На військову службу в Російську імператорську армію покликаний у липні 1914 року. Закінчив полкову навчальну команду, потім брав участь у Першій світовій війні в чині старшого унтер-офіцера. У 1917 році обирався членом полкового і дивізійного комітету.

Після демобілізації в листопаді 1917 року повернувся на батьківщину. У 1918—1919 роках голова Пісарського виккому, член Пензенського губвиконкому.

У РСЧА з жовтня 1919 року. Брав участь в Громадянській війні в Росії, командир роти в Карелії, в Прибалтиці, потім проти польських військ на Західному фронті. З квітня 1920 року командував батальйоном, а з серпня 1920 року — 52-м стрілецьким полком 6-ї стрілецької дивізії.

З жовтня 1921 року на навчанні, в 1923 році закінчив курси «Постріл». З серпня 1923 року — начальник військ ЧОП Курської губернії, з листопада 1923 року — командир 251-го стрілецького полку (Тула), з листопада 1924 року — командир-воєнком Окремого Московського стрілецького полку (Москва), з жовтня 1926 року — помічник командира 19-ї стрілецької дивізії (Воронеж).

У 1926 році закінчив курси удосконалення вищого командного складу при Військовій академії ім. Фрунзе. Член ВКП(б) з 1926 року.

З травня 1930 року — викладач у Військово-політичній академії РККА. З серпня 1930 року — начальник і військовий комісар Об'єднаної школи перепідготовки начскладу оборонної промисловості СРСР (Ленінград). У період з квітня 1931 по грудень 1934 року був командиром і військкомом 53-ї пугачовської стрілецької дивізії в Приволзькому військовому окрузі (Саратов), потім вступив до Військової академії імені М. В. Фрунзе (навчався в Особливою групі).

З квітня 1937 року — командир 18-ї стрілецької дивізії. У 1938 році — командир 17-го стрілецького корпусу. З серпня 1938 року — командувач військами щойно створеного Калінінського військового округу. 7 жовтня 1938 року затверджений членом Військової ради при народному комісарі оборони СРСР.

У 1939 році І. В. Болдін командував кінно-механізованою групою під час вторгнення радянських військ до Польщі. Цією групою були взяті міста Новогрудок, Слонім, Вовковиськ, Гродно, Білосток, Барановичі.

Після участі в інспекційній поїздці в Латвію був призначений командувачем військами Одеського військового округу.

У червні 1940 року з метою приєднання Бессарабії до СРСР було утворено Південний фронт, у складі якого була сформована 9-та армія під командуванням генерал-лейтенанта Болдіна. Після завершення Бессарабсько-буковинського походу армія була розформована і Болдін І. В. знову став командувачем військами округу. У вересні 1940 року переведений в Західний Особливий військовий округ на посаду заступника командувача військами. З січня 1941 року — 1-й заступник командувача військами Західного ОВО.

Початок німецько-радянської війни зустрів на тій же посаді.

Наприкінці червня 1941 року отримав наказ організувати контрудар по німецьких військах силами кінно-механізованої групи (КМГ), до складу якої були включені чотири танкових і дві моторизовані дивізії, кавалерійський корпус, а також окремий гаубичний полк, із завданням оточити і знищити переважаючими силами противника в районі Гродно-Меркіне. Незважаючи на значну перевагу в силах і засобах КМГ Болдіна з поставленими завданнями не впоралася, сама незабаром була оточена та розгромлена в районі Білостока, а через місяць І. В. Болдін вийшов із залишками військ з оточення.

З жовтня 1941 року — командувач 19-ї армії, а з листопада 1941 по лютий 1945 року — командувач 50-ї армїю. Відзначився під час оборони Тули в жовтні-грудні 1941 року. Потім з різним ступенем успіху керував військами армії в Тульській, Калузькій, Ржевско-Вяземський 1942 року, Ржевско-Вяземський 1943 року, Орловської, Смоленської, Брянської, Гомельсько-Речицької, Білоруської наступальних операціях.

Знятий з посади командарма командуючим фронтом К. К. Рокоссовским у ході Східно-Прусської наступальної операції в лютому 1945 року за незадовільну організацію розвідки: не виявив відхід противника і провів багатогодинну артилерійську підготовку в смузі армії по пустому місцю. При цьому генерал Болдін протягом двох діб доповідав у штаб фронту, що веде з противником рішучий бій.

У квітні 1945 року Болдін був призначений заступником командувача 3-го Українського фронту, брав участь в завершальних боях на території Австрії.

Після війни Болдін командував 8-ю гвардійською армією (з 1946 року), військами Східно-Сибірського військового округу (з березня 1951 по квітень 1953), був 1-м заступником командувача військ Київського військового округу та начальником Київського гарнізону (з жовтня 1953 по травень 1958 року).

З 1958 року — в Групі генеральних інспекторів Міністерства оборони СРСР.

Помер 28 березня 1965 році в Києві. Похований на Байковому кладовищі.

Могила І. В. Болдіна

Військові звання

Вшанування пам'яті

У рідному селі в Мордовії, яке за станом на кінець 2022 рік — закинуте, встановлено пам'ятник уродженцю села Болдіну І.В.[2]

Мемуари

  • Болдин И. В. Страницы жизни[недоступне посилання з червня 2019]. — М.: Воениздат, 1961

Література

  • Соколовский В. О боевом товарище и друге.— «Красная звезда», 31 марта 1965.

Примітки

Посилання