Богданівка (Бердянський район)
Богдані́вка — село в Україні, у Чернігівській селищній громаді Бердянського району Запорізької області. Населення становить 629 осіб (1 січня 2015)[2]. До 2016 орган місцевого самоврядування — Богданівська сільська рада. ГеографіяСело Богданівка знаходиться за 2,5 км від лівого берега річки Курушан, на відстані 3 км від сіл Мокрий Став та Довге. Через село проходить балка, у якій бере початок річка Апанли. ІсторіяУ 1835 році село засноване німцями-менонітами під назвою Кантів Нумер, потім перейменоване в село Гнаденфельд[3]. Переселилося 40 сімей з Прусії, для чого було видано спеціальний наказ царя Миколи II. Село розвивалося швидко й у 1865 році в селі в 89 будинках проживав 691 житель, працювало сільське училище, та менонітський молитовний будинок. Уздовж східного краю була насаджена плантація дерев у кількості 95053 станом на 1851 рік. У 1871 році Гнаденфельд стає волосним центром; у волості було 27 сіл з 8270 жителями. У 1871 році в селі проживало 580 жителів, було 34 повних господарства, 12 половинних та 38 малих. На початку 20 ст. в селі функціонували центральне училище з інтернатом, 3 школи, лікарня, 9 торгових підприємств з загальним оборотом 60 тис. крб на рік, працювали вітрові млини, лісосклад. З 1914 року село називається Богданівка. У період Першої світової війни в селі поселилися біженці з західних губерній, а також було багато полонених австрійських вояків, переважно українців за національністю, які працювали на полях менонітів. У період громадянської війни бл. 40 жителів села загинула, частина емігрувала. Після встановлення радянської влади, землеволодіння менонітів було обмежено, на частині земель було засновано українські села Мокрий Став, Замостя та ін. У 1930 році в селі заснували колгосп ім. Карла Маркса, а в 1934 році Богданівська МТС, яка обслуговує навколишні колгоспи. У 1930 році 20 господарств було розкуркулено і вислано з будинків, а 8 сімей рятуючись від репресій втекли на Кавказ. У селі працює семирічна школа, спочатку з німецькою, а потім з українською мовою навчання. У 1932 році створюють дитячий будинок для дітей-сиріт. З 1937 року працює середня школа з німецькою мовою навчання. Будується клуб, дитсадок, громадські споруди. У період сталінських репресій в селі репресовано 65 осіб, практично всіх їх знищено. З початком гітлерівсько-сталінської війни 1941 року 159 осіб дорослого німецького населення репресовано, майже всіх їх знищено в таборах. На фронтах війни воювало 52 жителі села, 12 з них загинуло. Під час відступу гітлерівці спалили майже всі будинки села, а всіх жителів німецької національності забрали з собою. 673 жителі села вирушило з гітлерівською армією, 24 з них загинуло в дорозі, 284 з них після перемоги Сталіна репатрійовано й відправлено в Сибір. Після війни село відбудовувалося й заселялося жителями навколишніх сіл та інших областей Української РСР. У 1957 році на базі місцевого та навколишніх колгоспів утворено радгосп Чернігівський, за яким закріплено 12586 га землі. Господарство спеціалізувалося на м'ясо-молочному тваринництві, також розвивали рибальство. За післявоєнні роки збудовано практично всі житлові будинки, школу, дитсадок, клуб, магазин, тваринницькі комплекси, механізований тік, гараж складські приміщення. У 2001 році в селі у 270 будинках проживає 678 мешканців, функціонує загальноосвітня школа I—III ступенів, дитсадок, клуб, бібліотека, кілька торгових точок. Працює агрофірма «Солекс», приблизно 14 фермерських і приблизно 20 селянських господарств. У селі діє община християн-баптистів. 12 червня 2020 року, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від № 713-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Запорізької області», увійшло до складу Чернігівської селищної громади.[4] 17 липня 2020 року після ліквідації Чернігівського району село увійшло до Бердянського району[5]. Село тимчасово окуповане російськими військами 24 лютого 2022 року. НаселенняМова
Економіка
Об'єкти соціальної сфери
Див. такожПримітки
Посилання
|