|
Бобикевич Олекса Христофорович
Оле́кса Христофо́рович Бобике́вич (20 серпня 1865, Малі Дідушичі — 8 грудня 1902, Стрий) — український політик, письменник, гімназійний педагог, видавець, організатор кооперативного руху, релігійний діяч. Священник УГКЦ. Активіст партії народовців. Голова товариства «Просвіта» у місті Стрий та один із визнаних лідерів стрийської громади на межі XIX—XX століть. Друкувався у виданнях «Діло», «Свобода», «Батьківщина», «Рускій амвон», «Душпастир», «Червоная Русь», «Страхопуд», «Посланник», «Зеркало», «Зоря», «Нове Зеркало». Батько композитора Остапа Бобикевича; громадської діячки, організаторки Пласту в Радехові Неоніли Селезінки; чоловік першої голови Товариства руських (українських) жінок Осипи Бобикевич-Нижанківської; тесть Міністра ЗУНР, в'язня ГУЛАГу Ярослава Селезінки; прадід відомого українського хірурга Миколи Селезінки. БіографіяНародився в Малих Дідушичах на Стрийщині у родині греко-католицького священника-москвофіла Христофора Бобикевича (1828—1916). Закінчив Львівську духовну академію (1888), був священиком та рівночасно викладачем української та німецької мови у Стрийській гімназії. Одружився зі стрийською дівчиною Осипою — з відомої родини Нижанківських. Мав троє дітей; друга дитина померла у ранньому віці. Дружина згадувала:
Громадська діяльністьРазом із адвокатом і колишнім послом до Австро-угорського парламенту Євгеном Олесницьким проводив проукраїнську громадську роботу в місті Стрий, де були сильні позиції москвофілів. Був співзасновником товариства «Міщанська бесіда» (1894) і хорового товариства «Стрийський Боян», при чому активну допомогу в цьому йому надавала дружина Осипа. Також співорганізатор будівництва Народного дому в Стрию — імпозантної будівлі, яка збереглася понині. Засновник численних філій «Просвіти» по селах Стрийщини, пропагував творчість Тараса Шевченка. Організував видавництво «Бібліотеки музикальної», яка друкувала ноти українських композиторів, у тому числі творів Миколи Лисенка. Політична діяльністьБув членом галицької партії народовців. На парламентських виборах 1897 року долучився до протесту проти польських фальсифікацій та дискримінації українських виборчих прав. Літературна творчістьБобикевич — автор переважно релігійно-ліричних віршів, які написані бойківським діалектом, окремі з них покладені на музику Остапом Нижанківським. Більшість не збереглася, бо сам автор не вважав себе добрим поетом. Писав оповідання. Автор низки публіцистичних статей, що друкувалися в газеті «Діло», «Батьківщина», журналі «Зоря». Також дописував до журналу «Зеркало» (1884–85 — «Нове Зеркало»), газет «Діло» і «Батьківщина» та багатьох інших видань (зокрема, конфесійних). Найвідоміший твір — комедія «Настоящі», де талановито висміяно зусилля галицьких москвофілів запровадити на Галичині московську літературну мову, а самим галичанам прищепити московську самосвідомість. Щоправда, автор опонував тут і власному батьку — отцю Христофору Бобикевичу, який ніколи не відступив від москвофільства, практикуючи, зокрема церковні проповіді московською мовою. Твори
Посмертна доля1900 отець Олекса захворів, скаржився на сильні болі голови. 1901 року повністю осліп, а 1902 помер у місті Стрию від раку головного мозку. Коштом батька — Христофора Бобикевича — на могилі встановлено кам'яний пам'ятник. На його смерть відгукнувся некрологом Іван Франко, в якому зазначив:
Справді, невдовзі вийшла друком його п'єса «Настоящі» за допомогою відомих галицьких діячів Івана Вахнянина та Івана Левицького, окремою брошурою його доповідь про Маркіяна Шашкевича, тощо. У рідному селі О. Бобикевичу встановлено пам'ятник (скульптор Микола Посікіра), а в Стрию — меморіальну таблицю (скульптор Василь Одрехівський). РодинаСтарший син Остап Бобикевич став композитором, ним після смерті батька опікувався Євген Олесницький, який втратив перед тим свою єдину 14-річну доньку. Під час Другої світової війни Остап евакуювався до Німеччини, де помер 1970. Родину дочки переслідувала поперемінно польська та радянська окупаційні влади. Дружина покійного Олекси Бобикевича — Осипа — після Другої світової залишилася під радянською окупацією і померла 1953 року, залишивши цінні спогади. Джерела
Література
Посилання
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
