|
Битва за монастир Святих Апостолів
 Битва за монастир Святих Апостолів (вірм. Առաքելոց վանքի կռիվը, Ařak'elots vank'i křivë) — збройний конфлікт у листопаді 1901 року, між військовими підрозділами Османської імперії та вірменським загоном бійців національно-визвольного руху (федаїнів), що закріпилися в монастирі Святих Апостолів (Сурб Аракелоц ванк), розташований за 5 км на південь від міста Муша, Османської імперії. Конфлікт тривав близько 25 днів. Вірменська сторона ставила за мету привернути світову увагу до важких умов існування та до загрози життю всього вірменського населення в східних провінціях Османської імперії[6]. Операцію здійснив загін Андраніка Озаняна спільно з Ґеворком Чаушем, Себастаці Мурадом (вірм. Սեբաստացի Մուրադը), Акопом Котеяном (вірм. Յակոբ Կոտոյեանը), Сейто Погосом (вірм. Սէյտօ Պօղոսը) та ін., загалом близько 40 бійців і 8—10 селян. У монастирі перебували ще кілька священнослужителів, що опікувались 60—70 сиротами, і обслуга, всього близько 80 осіб[7]. Османськими полком у складі 5 батальйонів, загальною кількістю до 6000 солдатів, командували Ферик паша і Алі паша[8]. Ватажком монастиря Святих Апостолів був архімандрит Оганес Мурадян[7]. Історичні передумови.  1894 року, султан Абдул-Гамід II посилив гоніння на вірменський народ, які передували Абдул-Гамідійській різанині 1894—1896 років, коли відбулися масові вбивства вірмен. Ці події посилили національно-визвольні настрої серед вірменського населення. Соціал-демократична партія Гнчакян і Вірменська революційна федерація (Дашнакцутюн), були організаціями, які стояли на чолі вірменського національного руху в регіоні. 1899 року було вбито кількох ватажків вірменського національного руху (федаїнів). Андраніку Озаняну доручили керувати всіма силами опору, зосередженими в районах Муша і Сасуна. Під захист і командування Андраніка входили 38 сіл. Бажаючи привернути увагу іноземних держав, зокрема консулів у Муші, до важкого становища, а також навислої загрози існуванню вірменського населення, Андранік Озанян і Акоп Котоян (прозваний Хаджі Акопом) з соратниками, вирішили скласти план збройної операції, яка могла б дати проблиск надії гнобленим вірменам у Східних провінціях[1][9].ЗІ спогадів Андраніка Озаняна:
БитваВ той час, як турецькі солдати шукали фідаїнів на Мушській рівнині, 3 листопада 1901 Андранік з 30 бійцями (Геворч Чавуш, Арутюн, Вагаршак, Газар, Мисак, Вартан та інші) спустилися з гір, до них приєднався загін Себастаці Мурада (вірм. Սեբաստացի Մուրադ). Попередньо підготувавши і зміцнивши загороджувальні й оборонні споруди, запасшись провіантом, зброєю і боєприпасами, загін Андраніка зайняв оборону в монастирі Святих Апостолів, що за 5 кілометрів на південь від міста Муша[9]. У монастирі зібралося близько 40 бійців і 8—10 озброєних молодих хлопців-селян з найближчих сіл, крім них в монастирі перебували священики, 60—70 сиріт, їх вчителі та підсобні робітники, в кількості близько 80 чоловік[7][1].  Влада, дізнавшись, що в монастирі Святих Апостолів розташувалися озброєні повстанці, направила війська для їх знищення. Полк у складі 5 батальйонів під командуванням Феріка паші й Алі паші з 6000 солдатів 7 листопада до 7 години вечора досяг і осадив вже добре укріплений монастир[8][9]. Почалася битва за монастир Святих Апостолів. Тільки за три дні безперервних атак втрати живої сили в турецькому таборі становили понад 1200 убитих і поранених. Після невдалих спроб здобути монастир і численних втрат, зокрема через холодну погоду й епідемії, турецьке командування мусило піти на переговори[10]. На 19-й день від турецького командування надійшли пропозиції обложеним про умови капітуляції і здачі монастиря. Після тривалих переговорів, у яких взяло участь і вірменське духовенство, а також глава Муша й іноземні консули, на 24-й день військового конфлікту, коли вже вичерпався запас боєприпасів, Андранік і його соратники вирішили залишити монастир[8]. Вони пройшли крізь осаду і пішли невеликими групами в гори. Так описує Лев Троцький дії Андраніка:
НаслідкиПодії в монастирі Святих Апостолів підвищили авторитет Андраніка і зробили його легендою серед вірмен[11]. «Андранік не людська істота, він привид», — так висловлювалися про нього турки після того, як він зник. Курди вірили, що, коли Андранік паша вночі зняв з себе бурку, з неї випали безліч куль.[12]. Життя Андраніка Озаняна сповнене героїзму й відданого служіння своєму народові[13]. 1924 року, в Бостоні, Андранік опублікував свої мемуари «The Battle of Holy Apostles' Monastery by Gen. Andranik»[9]
Примітки
Література |
|||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
