|
Бернат Мункачі
Бе́рнат Му́нкачі (угор. Munkácsi Bernát, 12 березня 1860, Надьварад, (Орадя), Трансільванія, тепер Румунія — 21 вересня 1937, Будапешт, Угорщина) — угорський мовознавець та етнограф, один з засновників угрознавства, академік Угорської АН (з 1910 року). У 1882 році Бернат Мункачі скінчив навчання у Будапештському університеті і подальше своє життя цілком присвятив вивченню угрофінських і тюркських народів Поволжя і Західного Сибіру (удмурти, ханти, мансі, чуваші тощо) та їх мовним і культурним зв'язкам з угорцями, в тому числі і безпосереднім польовим дослідженням, фактично ставши одним із засновників угрознавства у світі. Так, у 1885 році він перебував в Уфімській губернії Російської імперії, де з метою вивчення місцевого населення відвідав 6 повітів. З вуст Савви Василича, удмуртського казкаря[2], записав удмуртську народну казку «Калмез бакатыръёс» («Калмезькі богатирі»)[3]. Б. Мункачі редагував часопис «Ethnographia», заснував часопис «Келеті семлє» («Keleti Szemle»), у 1904 році організував Угорський комітет Міжнародного товариства Середньої і Східної Азії. У 1915–16 роки Мункачі перебував у Естергомському таборі, де записував тексти від 25 полонених у ході Першої світової війни російських солдатів удмуртської національності. Дослідження Берната Мункачі, як прикладні (величезна колекція мовних текстів), так і теоретичні (висновки з історії, порівняльного мовознавства і діалектології народів Поволжя і Західного Сибіру), є актуальними і дуже цінними і в наш час. Наукові праціОсновні наукові спраці Б. Мункачі в галузі порівняльної лінгвістики, тюркології, іраністики та етнографії, деякі з них видано вже після смерті вченого іншими фіноугрознавцями:
Джерела, посилання і література
Примітки
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
