Бенедишин Любов Євгенівна
Любо́в Євге́нівна Бенеди́шин (* 20 березня 1964, Сокаль) — українська поетеса й перекладачка, член Національної спілки письменників України. БіографіяЛюбов Бенедишин народилась у сім'ї інженера-технолога Євгена Омеляна (*1936 — † 1997) і кравчині Галини Омелян (* 1941). У 1971–1981 роках навчалася в Сокальській середній школі № 1. 1987 року закінчила хіміко-технологічний факультет Львівського політехнічного інституту. 1996 року — бухгалтерські курси при Харківському фінансово-економічному інституті (заочно). У 1988–1989 роках Любов Бенедишин працювала майстром зміни в Сокальському заводоуправлінні цегельних заводів, з 1991 по 2003 рік обіймала різні посади на ВАТ «Сокальська панчішна фабрика». З 2003 року працює бухгалтером, а з 2005-го — головним бухгалтером Сокальської приватної агрофірми «Птахівник». Також із червня 2012 року по березень 2015-го працювала літературним редактором у сокальській районній газеті «Голос з-над Бугу». Провадила і провадить громадську роботу, належить до членів благодійного фонду «Майбутнє України. Сокальщина». Любов Бенедишин проживає в Сокалі. Заміжня. Чоловік — Леонід Бенедишин (* 1959), донька — Олена-Вікторія (* 1985), син — Сергій (* 1992). ТворчістьПершого вірша Любов Бенедишин написала у 1991 році. Друкувалась у сокальських районних часописах «Голос з-над Бугу» та «Храм серця», в колективному збірнику «Сокальщина літературна», в альманахах «Провесень», «Соколиний край», «Ірпінські поетичні зустрічі», у газетах «Літературний Львів», «Літературна Україна» та інших, видала дев'ять збірок поезій: «Феєрія весни», «Крізь роки і сузір'я», «Вік Ангела», «По той кінець веселки» і «…віще, неповторне, головне». Любов Бенедишин перекладає російських поетів, зокрема Анну Ахматову, Роберта Рождественського, Іллю Сельвінського, Вероніку Тушнову та Марину Цвєтаєву (альманах «Соколиний край», № 4, 2004). Її переклади віршів сокальського російськомовного поета Геннадія Родичева опубліковано у збірках віршів для дітей «Мій лагідний тигр» (Львів, «Кобзар», 1999), «Чому білочка не біла» (Львів, «Кобзар», 2002) та «Лелеки» (Львів, «Кобзар», 2003). 2006 року вийшла друком збірка її поезій у російських перекладах Валерія Черткова «Как это было» (Санкт-Петербург, ООО «Издательский дом „Стелла“»). У 2016-му в Польщі (Зелена Гура; видавець — Дім культури імені Фридерика Шопена в Сулехові) опубліковано антологію європейської поезії «Zieleni się drzewo pokoju». У це видання увійшли вірші 60 поетів із 23 європейських країн мовою оригіналу, польською й англійською мовами. Серед них є вірш Любові Бенедишин «Розгойдали небо…»[1]. З 1997 року Любов Бенедишин обіймає посаду відповідального секретаря Сокальського районного літературно-мистецького об'єднання «Колос». З березня 2017 року вона очолює цю організацію. З 2001 року вона заступник головного редактора й голова редакційної колегії альманаху «Соколиний край». У 2006 році Любов Бенедишин вступила в Національну спілку письменників України. У 2011 році вона стала однією з лауреатів конкурсу «Золотий тризуб». Критика творчості«Правдива і мужня її громадянська лірика, щира і зворушлива лірика інтимна. Змальовуючи природу і почуття, вона вміло передає ті нюанси та півтони, з яких тче полотно своєї поезії — ліричної і жіночної, стриманої і виваженої»[2]. «Неординарне сприйняття світу виливається у довершені вірші, (…) бо духовний вектор творів поетеси спрямований у найпотаємніші глибини людської душі. Талант, помножений на працьовитість, — ось складові успіху та визнання поетеси»[3]. «…її змістовна, виважена, лаконічна поезія свідчить про працелюбність і талант…»[4]. «…помітно, як із часом міцнішає голос поетеси, набираючи нових цікавих обертонів. Мужня і вдумлива її громадянська лірика, щира і зворушлива лірика інтимна. Любов Бенедишин уважна до слова, отже маємо перед собою уже сформованого і цікавого поета»[5]. «Поетеса вправно володіє словом, вміє творити художній образ, настрій, правду життя, що не залишає читача байдужим… Поезія Любові Бенедишин серйозна, багатовимірна, щира, зболена. У ній наш час, який хоче зрозуміти і облагородити авторка»[6]. «…не криве „дзеркало строфи“ поетеси відображає всю різноманітність і складність людського буття із його мріями і сподіваннями, болями і розчаруваннями, контрастами і парадоксами. Тут — і переживання за долю блакитної планети, і непідкупна любов до рідної землі, і висока жертовність нерозтраченого кохання, і поступове наближення до Істини через миті єднання з Природою»[7]. «Сміливість і свіжість думки, незвичні ліричні переходи, лаконічність висловлення, глибина мислення — все це вирізняє її з-поміж інших, додає неповторної самобутності»[8]. «Несподівані ракурси минулого, незбагненні сентенції майбутнього, філософські рефлексії дня сьогоднішнього — невидимим промінням заламуючись у призмі поетичного світобачення — творять зримий пучок яскравих відчуттів, образів і силуетів…»[9]. «Слово Любові Бенедишин — емоційне, пристрасне, як у Ліни Костенко. Недарма її називають сокальською Ліною Костенко. Але ні, у неї власна творча манера. Поетеса у віршах інколи використовує тезу, яка „провокує“ антитезу. У поєднанні двох діалектично протилежних позицій синтезує мораль, висновок»[10]. 2017 року у львівському видавництві «Сполом» вийшла книжка літературознавчих досліджень, есеїв, статей та рецензій Богдана Завідняка «Золотисті клейноди», у якій є стаття «„Пори року“ Любові Бенедишин» про збірку віршів цієї поетеси «Літа проминальна літургія». Поетичні твори
Бібліографія
Нагороди і відзнаки
Примітки
Зовнішні зв'язки |