Беділь Мірза Абдулкадир

Беділь Мірза Абдулкадир
перс. عبدالقادر بیدل
Народився1644[2]
Azimabadd, Імперія Великих Моголів[1]
Помер5 грудня 1720(1720-12-05)[1]
Делі, Імперія Великих Моголів[1]
Країна Імперія Великих Моголів
Діяльністьпоет, письменник
Галузьпоезія і суфізм
Знання мовперська[3][4]
Конфесіяіслам[1]
Див. також: Абдулкадир

Мірза́ Абдулкади́р Беді́ль узб. Mirzo Abdulqodir Bedil (*1644, Азімабад — †5 грудня 1721) — узбецький поет, мислитель і філософ,[5][6][7][8] представник поезії фарсі в індійській літературі. Мав прізвисько «Дехлеві», тобто Делійський.

Життєпис

Народився у Азімабаді (Індія). Замолоду Беділь був дервішем і маджзубом, знахарем і аскетом. У рваному одязі, босий, напівголодний, а іноді по кілька днів не приймаючи їжі, він поневірявся по країні. Його відвідували марення, він впадав в екстаз і складав свої маснаві, найбільш відомою з яких була «Тілісм-і хайрат» («Талісман осяяння»). Після довгих мандрівок він відійшов від крайніх віровчень і став переконаним прихильником одного з видів суфійського вчення, згідно з яким реально лише буття і першопричина. З часом перебрався до Делі, де потрапив до двору Великих Моголів.

Творчість

Беділь вважається класиком «індійського стилю». Його образи складні, філософськи глибокі і багатозначні. Прості слова часом складаються в його віршах в найскладніші метафори, надзвичайно глибокі за думкою й красиві за звучанням.

Твори Беділя мали вплив на розвиток таджицької літератур. Його поезія відіграла важливу роль в індо-перській класичній музиці Центральної Азії. Помер у Делі, але згодом перепохований у Кабулі, де перебували його родичі.

Найзначніший з його творів, що входить до збірок «Куллієт», — філософсько-дидактична поема «Ірфон» («Пізнання»). У ній різко критикується тогочасна дійсність. У поемі «Комде і Модан» оспівуються любов, дружба, вірність.

«Дотепи» — твір філософського характеру.

Відомі також його спогади «Чотири елементи».

Творчість Беділя спіткала складна доля. Він не був за життя популярний в Індії — частково тому, що писав на фарсі, почасти тому, що був надзвичайно складний.

Широка популярність прийшла до нього після смерті. У всіх літературах мусульманського світу у XVIII ст. виникає напрям, що отримав назву «беділізм». Він, як правило, охоплювало філософську лірику, складну за змістом і формою, близьку за характером поезії «індійського стилю», з її перевагами та недоліками.

Твори: Рос. перекл. — Комде и Модан. М., 1955.

Примітки

  1. ↑ а б в г д Parekh R. Sabk-e-Hindi, subcontinent’s Persian poetry and Bedil Azeemabadi — 2021.
  2. ↑ http://proleksis.lzmk.hr/11552/
  3. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. ↑ Чеська національна авторитетна база даних
  5. ↑ Бедиль Мирза Абдулкадир. Архів оригіналу за 22 жовтня 2014. Процитовано 31 грудня 2014.
  6. ↑ Allworth Edward, The modern Uzbeks from the fourteenth century to the present: a cultural history, Hoover Press, 1990, p.74

    His family in Putna (Azimabad) was descended from Uzbeks who had evidently migrated to Hindustan much earlier
  7. ↑ http://www.britannica.com/EBchecked/topic/556016/South-Asian-arts/65196/Persian?anchor=ref532393

    The greatest poet of the Indian style, however, was ʿAbdul Qādir Bēdil, born in 1644 in Patna, of Uzbek descent

    .
  8. ↑ Mirza Abdul-Qader Bedil biography and peoetry. Архів оригіналу за 26 грудня 2014. Процитовано 31 грудня 2014.

Література