|
Бедзир Павло Юрійович
Павло́ Ю́рійович Бе́дзир (Бедзір) (нар. 26 січня 1926 Калини — пом. 10 липня 2002 Ужгород) — український художник, живописець та графік. ЖиттєписНародився в селі Калини сучасного Тячівського району Закарпатської області у родині священика.
Знав декілька іноземних мов, захоплювався історією світового мистецтва та східною філософією, займався медитацією, йогою, цікавився філософією. Спеціально вивчив угорську, аби читати відповідну літературу, яка на той час не видавалася в СРСР.[3] Працював у техніках монотипії, граттажу. У 1950–1960-х рр. в Ужгороді навколо митця сформувався неформальний «клуб авангардистів», де збиралися закарпатські художники, а також митці зі Львова, Києва, Риги, Ленінграда. Товаришував з Леопольдом Левицьким, Аллою Горською, Сергієм Параджановим, Тетяною Яблонською, Георгієм Якутовичем, Григорієм Островським.[1] [Архівовано 29 вересня 2020 у Wayback Machine.] Був одружений з відомою художницею Єлизаветою Бедзир-Кремницькою. За життя відбулося дві персональні виставки художника 1994 та 1995 року в Ужгороді та Будапешті відповідно. Брав участь у обласних, республіканських, всесоюзних та зарубіжних виставках — 1968, 1969, та 1989 — в Угорщині, 1972 та 1974 — в Словаччині, 1976-го — в Румунії. Твори зберігаються в Національному художньому музеї України, Закарпатському обласному художньому музеї ім. Йосипа Бокшая, Музеї сучасного мистецтва Херсону[4], а також у приватних зібраннях України та Росії, зокрема у колекції Тетяни та Бориса Гриньових [Архівовано 20 січня 2021 у Wayback Machine.].[5] 2001-ого року Лесею Кешелею про Павла Бедзира було знято документальний фільм «Чотири стихії».
Павло Бедзир помер 10 липня 2002. Похований в Ужгороді на кладовищі Кальварія поруч з дружиною Єлизаветою Бедзир-Кремницькою. Пам'ятьПісля смерті Павла Бедзіра у липні 2002 року, 27 січня у день його народження відбулася перша імпровізована виставка, що стала точкою відліку заснування неформальної галереї «Коридор»[6] В 2009 році Павло Ковач році ініціює перше вручення премії Павла Бедзира — її отримав Роберт Саллер за твір «Ксенія». В 2011 лауреатом премії став Володимир Топій. В різні роки нею були нагороджені Антон Варга, Петро Ряска та Данило Ковач В 2013 році на могилах Павла Бедзира та Єлизавети Бедзир-Кремницької було встановлено парний памятник з граніту авторства скульптора Василя Романа[7] В 2013 році в галереї ILKO (Ужгород) відбулась виставка Павло БЕДЗІР. «Невідомий відомий». «Експозиція виставки складалась з двох розділів: 50 графічних та живописних робіт Павла Бедзіра, також творчі рефлексії закарпатських художників, інспіровані творчістю та постаттю Бедзіра.»[7] в 2016-ому році твори Павла Бедзира брали участь у виставці «Мистецтво українських шістдесятників. Можливість музею» за кураторства Ольги Балашової, Лізи Герман, Марії Ланько та підримки Stedley Art Foundation, Національний художній музей України.[8] Виставка супроводжувалась виданням книги «Мистецтво українських шістдесятників».[9] В 2016 році в ужгородському художфонді Павло Ковач засновує майстернею-музей Павла Бедзира.[10][11]Там діє бібліотека заснована ще Павлом Бедзиром, проводяться зустрічі з художниками, презентації проектів, портфоліо-ревью та дискусії, події та виставки, пов'язані з діяльністю резиденції «Вибачте, вільних номерів немає». Майстерня-музей знаходиться за адресою Ужгород, вулиця Добоша 7а. В 2018 році в аукціонному домі «Дукат» відбулась виставка торів Павла Бедзира «Ловець снів» (каталог)[12] Також в 2018-ому році вийшов альбом авторства Михайла Сирохмана «Павло Бедзир»[13][14] Про творчість П. Бедзіра, а також контекст розвитку графічного мистецтва Закарпаття можна довідатися із монографії Івана Небесника (молодшогго) — «Графічне мистецтво Закарпаття. Друга половина ХХ ст.»[15] [2] [Архівовано 18 вересня 2021 у Wayback Machine.] 12 липня, 2019 року на Петра й Павла, в ужгородській галереї «Коридор» показали виставку досі ніде не презентованих фото Павла Бедзіра.[16] Серед робіт:
Джерела
Видання та тексти
Відео
Примітки
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
