|
Бегінаж
Беґінаж (фр. béguinage) або беґінгоф (нід. begijnhof, двір бегінок або дворовий бегінаж) — це напівмонаша жіноча спільнота бегінок, релігійних жінок, які бажали служити Господу, але не приймати монаший сан, та будівлі, в яких така спільнота жила. Існувало два типи бегінажу: маленькі, неформальні, часто бідні спільноти, які виникали у Європі з 12-го ст., та значно більші та більш стабільні спільноти, які виникли у регіоні Нижніх країн в перших декадах 13-го ст. (власне бегінхофи). В середині 13-го ст. французький король Людовик IX Святий заснував бегінаж в Парижі, моделлю якому слугували дворові бегінажі Низьких країн.[2] ОписБегінажі утворювалися в містах. Маленькі бегінажі як правило були одним будинком, в якому жінки жили разом. Великі дворові бегінажі (бегінхофи) як правило складалися з одного або більше дворів, оточених маленькими будинками бегінок, а також церкви чи каплиці, лікарняного корпусу, ряду будівель спільного користування, та часто великим будинком голови спільноти, де також були приміщення для спільних зібрань. На щипцях будинків бегінок часто можна побачити релігійні цитати, зображення святих чи Мадонни або імена святих покровителей мешканок. У дворі часто облаштовували міні-парк з квітниками та зеленими насадженнями. З 12-го по 18-те ст. кожне досить велике місто Низьких країн мало принаймні один дворовий бегінаж. Ці бегінажі були оточені мурами, каналами (або стінами будинків) і відділені від міста декількома воротами, що закривалися на ніч. Вдень бегінки могли виходити і заходити за бажанням. Бегінки в дворових бегінажах могли бути з різних соціальних класів, хоча бідним дозволяли там оселитися лише якщо у них був багатий меценат, який міг покрити їх потреби. Поява та розвиток бегінажів пов'язується з переважанням жінок у середньовічних містах. Але в останні десятиріччя думки дослідників щодо мотивації жінок у приєднанні до бегінажу значно змінилися. Раніше історики, наприклад бельгієць Анрі Піренн, вважали, що «надлишок» жінок був спричинений втратами чоловіків у війнах, однак зараз ця теорія вважається спростованою. Праця John Hajnal продемонструвала, що, на більшій частині Європи, весілля відбувались пізніше і рідше, ніж вважалось, і історики висунули теорію, що самотні жінки переміщувались до міст, які виникали в ті часи, оскільки там можна було отримати роботу. Волтер Сіммонс продемонстрував, як маленькі бегінажі задовольняли соціо-економічні потреби таких жінок додатково до надання їм можливості вести релігійне життя з особистою незалежністю, яку жінці тоді важко було отримати. Всі бегінажі (у сенсі спільноти) по черзі закрилися в 19-20 ст., і оскільки спільноти бегінок більше не існує (остання — Марселла Паттін померла в квітні 2013 року в Кортрейку[3]), сьогодні в бегінажах часто живуть літні люди, митці чи студенти. Маленькі бегінажі при цьому як правило реставруються та модернізуються. Бегінаж в Брюгге з 1927 року є монастирем сестер-бенедиктинок. Бельгійські бегінажіЗ 26 фламандських бегінажів, що збереглися до нашого часу (з 80), до Світової спадщини ЮНЕСКО з 1998 року[4] включені бегінажі таких міст:
Бегінажі інших країн  Збереглися бегінажі і у таких містах поза Бельгією:
Бегінаж в Амстердамі був заснований 1346 року і сьогодні налічує 47 жилих будівель довкола внутрішнього двору, які переважно збудовані у 18 ст. після пожежі, яку пережив лише один будинок, збудований 1470 р.. Цей будинок є одним з найстаріших в Нідерландах. Бегінки жили в цьому бегінажі до 1971 року. У Франції дворових бегінажів не збереглося. Див. такожПримітки
Посилання Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Бегінаж
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.jpg)
.svg){kind=small}
