Басанець Валерій Лукич

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Басанець.
Басанець Валерій Лукич
Валерій Басанець і Віктор Маринюк на конференції, присвяченій Одеському нонконформізму. Київ, 2013
Народження11 січня 1941(1941-01-11) (83 роки)
Броди, Львівська область, Українська РСР, СРСР
Національністьукраїнець
Країна СРСР
 Україна
НавчанняОдеське художнє училище (1963)
Діяльністьхудожник
ВчительЖелтяков Євген Іванович
ЧленСпілка радянських художників України
У шлюбі зБасанець Тетяна Василівна
Нагороди
заслужений художник України

Валерій Лукич Басане́ць (нар. 11 січня 1941, Броди) — український художник і скульптор; член Спілки радянських художників України з 1970 року. Один з активних учасників нонконформістського руху Одеси — андеграунду, постійний експонент «квартирних» виставок; один із засновників Національної асоціації митців у 1993 році. Чоловік мистецтвознавця Тетяни Басанець.

Біографія

Народився 11 січня 1941 року в місті Бродах Львівської області (нині Україна). 1963 року закінчив Одеське художнє училище, був учнем Євгена Желтякова[1].

У 1960-х роках увійшов до групи молодих художників неформального напрямку. 1993 року став одним із фундаторів групи «Човен», 1998 року був одним із засновників творчого об'єднання «Мамай». Мешкав у Одесі в будинку на провулку Шевченка, № 10/4, квартира № 58[2] та у будинку на вулиці Спирідонівській, № 27[3].

Творчість

Працює у галузях живопису, графіки, скульптури. Серед робіт:

  • «Атракціон» (1966);
  • «Оперний театр» (1966);
  • «Карусель» (1966);
  • «Кіно» (1966);
  • «Весна в місті» (1969);
  • «Окраїна» (1969);
  • «Ті, що йдуть назустріч» (1975);
  • «Екзистенційний погляд» (1975);
  • «Дівчина з намистом» (1975);
  • «Будинок на березі моря» (1980);
  • «Портрет» (1983);
  • «Спокуса» (1985);
  • «Сон» (1985);
  • «Парк» (1989);
  • «Передчуття» (1989);
  • «Без назви» (1990);
  • «Біля скелі» (1991);
  • «Молодий дух» (1991);
  • «Модель» (1992);
  • «Сумнів» (1993);
  • «Аромат» (1993);
  • «Три грації» (1996);
  • «Бесіда» (1997);
  • «Будинок мистецтв» (1997);
  • «Гра» (2000);
  • «Манекени» (2001).

Творчий метод митця базується на створенні форми завдяки тонким тоновим нюансуванням силуетного зображення та ідеї метафізичного визначення образів.

Від 1966 року бере участь у художніх виставках. 1980 та 1999 року персональні виставки відбулися в Одесі.

Роботи зберігаються в Одеському, Хмельницькому художніх музеях, Одеському літературному музеї, Музеї сучасного мистецтва Одеського центру культури Києво-Могилянської академії.

Відзнаки

  • Гран-прі Міжнародного бієнале «Імпреза» (1989, Івано-Франківськ);
  • Лауреат Бієнале українського образотворчого мистецтва «Львів-91. Відродження» (1991).
  • Заслужений художник України (2009; за вагомий особистий внесок у розвиток культурно-мистецької спадщини України, високу професійну майстерність та активну участь у проведенні Фестивалю мистецтв України)[4];
  • Довічний державний стипендіант (з 2012 року; як видатний діяч культури і мистецтва, що досяг сімдесятирічного віку)[5].

Примітки

  1. ↑ Національна спілка художників України. Басанець Валерій Лукич [Архівовано 25 жовтня 2014 у Wayback Machine.]
  2. ↑ Басанець Валерій Лукич // Українські радянські художники : довідник / відпов. ред. І. І. Верба. — Київ : Мистецтво, 1972. — С. 552.
  3. ↑ Басанець Валерій Лукич / Довідник членів Спілки художників України. Київ. 1998. С. 9.
  4. ↑ Указ Президента України від 17 червня 2009 року № 451/2009 «Про нагородження працівників культури і мистецтв Одеської області»
  5. ↑ Указ Президента України від 13 квітня 2012 року № 267/2012 «Про призначення державних стипендій видатним діячам культури і мистецтва»

Література