Барятинський Іван Федорович

Барятинський Іван Федорович
Барятинский Иван Фёдорович
Прапор
Прапор
 Сенатор Російської імперії
1730 — 1738
Прапор
Прапор
 Головний командир Малоросійського тимчасового Правління гетьманського уряду
1736 — 1738
Попередник: Шаховський Олексій Іванович
Спадкоємець: Рум'янцев Олександр Іванович
Прапор
Прапор
 Московський генерал-губернатор
1735 — 1737
Попередник: Чернишов Григорій Петрович
Спадкоємець: Трубецькой Іван Юрійович
 
Народження: 1689(1689)
Смерть: 1738(1738)
Національність: росіянин
Країна: Російська імперія
Рід: Барятинський[d]
Батько: Барятинський Федір Юрійович
Шлюб: Natalya Golovkinad
Діти: Олександр (1708—1765), Сергій (? — 1746), Анна (1720—1783)
 
Військова служба
Звання: князь, бригадир, генерал-лейтенант, генерал-аншеф
Нагороди: медаль «За битву при Гренгамі» (1720 р.)
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Барятинський.

Барятинський Іван Федорович (1689 - 1738)  — князь, генерал-лейтенант, генерал-аншеф, гвардії бригадир, головний командир Малоросійського тимчасового Правління гетьманського уряду (з 17 червня по 27 листопада 1736 року та з 30 грудня 1736 по 18 лютого 1738 року). [1] , Сенатор Російської імперії (1730-1738 рр.), Московський генерал-губернатор (1735-1737 рр.)

Військова служба

І. Барятинський у чині бригадира керував полком під час Північної війни 1700–1721 років. За виявлену доблесть у морській битві поблизу острова Гренгам у Балтійському морі (нині територія Фінляндії) 27 липня 1720 року отримав золоту медаль «За битву при Гренгамі».

Глухівсько-московський період

4 березня 1730 року в званні сенатора увійшов до складу відновленого російською імператрицею Анна ІванівнаАнною Іванівною Правлячого сенату. 23 квітня цього ж року отримав звання генерал-лейнтенанта. [2]

Докладніше: Склад Правління гетьманського уряду

21 серпня 1735 року був призначений Московським генерал-губернатором. Залишаючись на цій посаді, він також паралельно, 17 червня 1736 року був призначений Головним командиром Правління гетьманського уряду у Глухові. Весь час навідувався до Москви. І вже 27 листопада 1836 року був відставлений. Але ненадовго.

Через місяць, 30 грудня 1736 року він знову повернувся до Глухова Головним командиром Правління гетьманського уряду для керівництва Лівобережною Україною. [1] Тут же, 9 лютого 1737 року І.Барятинський отримав звання генерал-аншефа.

Увійшов в історію, як російський централізатор. Зокрема, наказав заарештувати весь склад Київського магістрату. Також за його розпорядженням були вилучені всі королівські й царські грамоти, що визначали привілеї Києва. Вони були направлені до Санкт-Петербурга «…дабы оные по продолжению времени из памяти у них вышли, и не имели на что ссылаться». [2]

Врешті, перебуваючи на двох посадх, 18 лютого 1738 року, І.Барятинський повернувся з Глухова до Москви.

Сім'я

Батько - князь Барятинський Федір Юрійович [3]

Першою дружиною І. Барятинського була Голіцина Софія Михайлівна (1681-1703). Однак, в них не було дітей.

Разом з другою дружиною Наталією Гаврилівною Головкіною (1689-1726) князь виховав трьох дітей: Олександра (1708-1765), Сергія (? - 1746) та Анну (1720-1783).

Література

  • Полное собрание законов Российской империи, т. 5–8. СПб., 1830;
  • Голиков И.И. Деяния Петра Великого, т. 7–9, 13. М., 1836–39;
  • Делімарський Р. Магдебурзьке право у Києві. К., 1996.

Джерела

Примітки

  1. ↑ а б Макидонов А. В. Персональный состав административного аппарата Новороссии XVIII века. – Запорожье: Просвіта, 2011. - С. 288.
  2. ↑ а б Горобець В.М. БАРЯТИНСЬКИЙ Іван Федорович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во «Наукова думка», 2003. - 688 с.: іл. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Bariatynskyj_I [Архівовано 23 квітня 2016 у Wayback Machine.] (останній перегляд: 18-06-2016).
  3. ↑ В Большой энциклопедии русского народа [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] помилково названо по-батькові Іванович.