|
Багров Микола Васильович
Мико́ла Васи́льович Багро́в (26 жовтня 1937, Новотроїцьке, тепер Херсонська область[3] — 21 квітня 2015, Сімферополь, Крим) — радянський та український політичний діяч, герой України (2007), ректор Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського (1998—2014), доктор географічних наук, професор, академік НАН України (2010)[4], голова Кримського наукового центру НАН України та Міністерства освіти і науки України, член Президії НАН України[3], член Державної акредитаційної комісії України, член Комітету з Державних премій України в галузі науки і техніки, Депутат Верховної Ради УРСР 11-го скликання. Народний депутат України 1-го скликання. Член ЦК КПУ в 1986—1991 роках. Кандидат у члени Політбюро ЦК КПУ з 31 березня по 19 червня 1990 року. Член ЦК КПРС в 1990—1991 роках. БіографіяНародився 26 жовтня 1937 року в селищі Новотроїцьке на Херсонщині в родині службовців, українець[4][5]. Наукова кар'єраЗ відзнакою[6] закінчив у 1959 році Кримський педагогічний інститут імені М. В. Фрунзе, природничо-географічний факультет за спеціальністю вчитель географії і біології[3][5]. У 1959–1961 працював учителем географії в Багерівській середній школі Приморського району Кримської області[7]. З 1961 року інженер-геолог, Інституту мінеральних ресурсів АНУ в Сімферополі[7]. У 1963—1966 роках навчався в рідному інституті в аспірантурі на кафедрі економічної географії[3]. У 1967 році у Московському державному університеті захистив кандидатську дисертацію на тему «Формування та розвиток міжрайонних транспортно-економічних зв'язків територіально-виробничого комплексу (на прикладі Південного економічного району)»[7]. Працював в інституті асистентом, старшим викладачем, виконувачем обов'язків доцента[3][7]. У 1994–1999 роках — проректор з перспективного розвитку, завідувач кафедри економічної і соціальної географії, проректор з наукової роботи, а від 1999 року ректор Сімферопольського державного університету імені Фрунзе[3][7]. У цьому ж році за його ініціативи університету було присвоєне звання національного та перейменовано на Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського[3][4][5]. У 2001 році в Києві, в Національному університеті імені Тараса Шевченка захистив докторську дисертацію на тему «Регіональна геополітика (на прикладі Криму)». У цьому ж році спромігся добути для власного закладу автономних прав. У 2001 році М. В. Багров очолив Раду Кримського наукового центру Національної академії наук України і Міністерства освіти України[3][7]. Академік Міжнародної академії інформатизації (1995), Академії інженерних наук України (1996), Кримської академії наук, Академії наук вищої школи України з 2001 року[7]. Член Національного комітету географів України, вченої ради Українського географічного товариства[3][4]. Очолював раду ректорів вищих навчальних закладів Криму[5]. Головував в Малій академії наук школярів «Шукач»[5]. 12 листопада 2014 року Микола Багров був звільнений Міністерством освіти і науки України з посади ректора Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського[8]. Науковий доробокСфера наукових інтересів охоплювала проблеми розвитку і розміщення продуктивних сил України, транспортно-економічні зв'язки, геополітику, політичну екологію, регіональну економіку, трансформацію господарських комплексів в умовах переходу до ринкових відносин, електоральну географію, рекреаційну географію[7]. Автор і співавтор більше 200 наукових праць[3][4][7], зокрема:
Політична кар'єраЧлен КПРС з 1962 року. У 1969 році очолив партком КПРС Кримського педагогічного інституту. З 1970 року — завідувач відділу науки і навчальних закладів, з 1978 — секретар, з 1985 — 2-й секретар Кримського обкому КПУ[7]. З листопада 1988 року по вересень 1989 — завідувач сектору, заступник завідувача відділу партійного будівництва і кадрової роботи ЦК КПРС. У вересні 1989 року обраний 1-им секретарем Кримського ОК КПУ[3]. З липня 1990 року був членом ЦК КПРС і ЦК КПУ, з березня 1990 року — кандидат в члени Політбюро ЦК КПУ. Квітень 1990 — березень 1991 — голова Кримської обласної ради народних депутатів[9]. Один з авторів першої Конституції Криму, яка наділяла територіальне утворення широкими автономними правами[3]. Березень 1991 — січень 1992 — голова ВР Кримської АРСР[3]. Січень 1992 — лютий 1994 — голова Верховної ради АР Крим. Народний депутат України 1-го скликання з 15 травня 1990 до 10 травня 1994, обраний 4 березня у першому турі (60,36 % голосів «за») від Нижньогірського виборчого округу (№ 255), Кримської області. Був членом Комісії з питань державного суверенітету, міжреспубліканських і міжнаціональних відносин. Висувався кандидатом на посаду Президента Республіки Крим. У першому турі 16 січня 1994 року посів друге місце, набравши 17,55 % голосів виборців, проти 38,50 % у Юрія Мешкова, в другому турі, 30 січня 1994 року програв вибори, отримавши 23,35 % голосів виборців. До 2006 року був депутатом Верховної ради АР Крим. Микола Багров привітав окупацію Криму Росією. Зокрема, з цього приводу він заявляв:
Микола Багров увійшов до першої п'ятірки «Чорного списку», складеного «Майданом закордонних справ», громадські діячі вимагали позбавити його звання «Герой України» за сприяння анексії півострова.[10] Помер 21 квітня 2015 року, похований у Сімферополі на цвинтарі «Абдал». Нагороди й відзнакиЗаслужений працівник освіти України (1997)[11]. Почесна грамота Кабінету Міністрів України (вересень 2001)[12]. Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2004)[5]. Нагороджений орденами[3]:
Ім'ям Миколи Багрова названа мала планета і печера на верхньому плато Чатир-Дагу[5]. Див. такожРодинаДружина — Людмила Олександрівна Багрова, дочка — Галина, працює лікарем, і онук Олександр, що навчається у ліцеї[6]. Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
