|
Бабич Лідія Йосипівна
Лі́дія Йо́сипівна Ба́бич (Хинку) (24 вересня 1897, с. Катеринівка, тепер м. Кипуче — 7 серпня 1970, Кишинів) — румунська і молдавська оперна співачка (ліричне сопрано) та педагог. БіографіяНародилась в 1897 році в селищі Катеринівка. Походить з родини євреїв-переселенців з Бендер Бессарабської губернії. Батько був комерсант і провізор, мати займалася благодійністю та громадськими заходами. В швидкому часі після її народження родина повертається в Бессарабію та зупиняється в Кишиневі, де в рамках благодійності її мати в 1920 році засновує сирітський притулок для дітей (згодом названий її ім'ям). В 1910–1915 роках навчалася в музичній школі, закінчила по класу фортепіано училище кишинівського відділення Російського музичного товариства. Продовжує навчатися, 1918 року закінчує Одеський музично-драматичний інститут ім. Бетховена — клас фортепіано та вокалу. Її першим вчителем вокалу був баритон Яків Горський. Оперні виступиПротягом 1918—1922 років виступає в близькому часі перед тим створеній Кишинівській «Бессарабській опері», рівно з тим продовжує навчання у Лідії Липківської — в приватній кишинівській консерваторії (котра згодом йменувалася «Уніря»), по тому — в Міланській консерваторії Дж. Верді — у Вітторіо Ванцо. Груднем 1925 року дебютує у Бухарестському ліричному театрі (Бухарестський королівський оперний театр), першою роллю була Віолетта — «Травіата» Д. Верді. Виступи на оперній сцені до 1934 року суміщає з співом в хорі капели Товариства румунської пісні. В 1930 роках була примою-сопрано Бухарестської опери, з виконаних цим часом партій:
1931 року нагороджена орденом та дипломом «Meritul cultural» за видатні заслуги в оперному мистецтві Румунії. Після смерті матері, котра очолювала сирітський дівочий притулок, 1934 року обирається членом ревізійної комісії. Кінцем 1939 року, з посиленням в Румунії профашистських настроїв, звільнена з театру — разом з іншими музикантами-євреями — диригентом Бейном і концертмейстером оркестру Й. Л. Дайлісом. Фронтові виступи та викладацька роботаВ часі після анексії Бессарабії Радянським Союзом, повернулася до Кишинева — на той час в місті не було оперного театру. Була солісткою симфонічного оркестру Молдавської державної філармонії — керував Мілютін Б. С. В роки радянсько-німецької війни виступала на фронтах та в тилу — у складі ансамблю молдавської пісні і танцю «Дойна» (керівник Д. Г. Гершфельд), їй постійно акомпанувала Гіта Страхілевіч. 1944 року після зайняття радянським військами Кишинева Гершфельд пропонує їй місце професора — по класу вокалу, у відновлюваній Кишинівській консерваторії. Погодившись, два десятиліття — до 1965 року — була провідним вокальним педагогом Молдавської РСР в Інституті мистецтв ім. Г. Музическу. Серед її вихованців — народні артистки Молдови Поліна Ботезату, Валентина Савицька, Тамара Чебан, заслужена артистка Я. І. Левицька, заслужені артистки РСФСР Р. Бабенко і Ж. Полупанова. З 1958 року працювала консультантом по вокалу у хоровій капелі «Дойна» (керівник народний артист СРСР Мінін Володимир Миколайович). Джерела
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||
