Астрономічні символи

Цей уривок із Морського альманаху 1833 р. демонструє використання астрономічних символів, включаючи символи для позначення фаз Місяця, планет і сузір'їв.
«Позначення небесних тіл» в німецькому альманасі, надрукованому 1850 р.[1]

Астрономічні символи — це символи, використовувані для представлення астрономічних об'єктів, теоретичних побудов і спостережуваних подій в астрономії.

Найбільш ранні форми цих символів з'являються в грецьких папірусах пізньої античності. Візантійські рукописи, у яких збереглися тексти грецьких папірусів, продовжили і розширили перелік астрономічних символів. Нові символи були запроваджені для представлення багатьох планет і малих планет, виявлених у XVIII—XX століттях.

Ці символи колись широко використовувались професійними астрономами, астрономами-аматорами, алхіміками і астрологами. Хоча вони все ще рутинно використовуються в альманахах та астрологічних виданнях, їх використання у фахових працях з астрономії порівняно рідкісне[2], з деякими винятками, такими, як символи Сонця і Землі, що з'являються в астрономічних константах, і певні зодіакальні знаки, що використовуються для представлення сонцестоянь і рівнодень.

Юнікод офіційно призначив коди для більшості символів, в основному у блоку різних символів (2600—26FF)[3][4] і у блоку різних символів та піктограм (1F300—1F5FF)[5].

Символи Сонця і Місяця

Використання астрономічних позначень для Сонця і Місяця сходить до глибокої давнини. Форми символів, які з'являються в оригінальних папірусах грецьких гороскопів, — коло з одним променем () для Сонця і півмісяць — для Місяця[6]. Сучасний символ Сонця, коло з крапкою (☉), вперше з'явився в Європі в епоху Відродження[6].

У сучасній академічній науці, символ Сонця застосовується як індекс для астрономічних констант, що стосуються Сонця[7]. Світність, масу й радіус зір часто подають із використанням відповідних величин Сонця як одиниць вимірювання[8].

Сонце
Назва Символ Код
Юнікода

codepoint

Зображення

Юнікода

Представляє
Сонце Сол
[9][10][11][12] 		U+2609

(dec 9737)

☉ Сонце (центр нашої планетної системи)
Сол
[6] 		U+1F71A
(dec 128794) 		🜚 Сонце з одним променем
Сонце з обличчям
[13][14] 		U+1F31E
(dec 127774) 		🌞 Обличчя Сонця або геральдичне «Сонце», не є астрономічним символом.
Місяць
Назва Символ Код
Юнікода 		Зображення
Юнікода 		Представляє
Місяць, або перша чверть Місяця Перша чверть Місяця
[9][15][16][17] 		U+263D
(dec 9789) 		☽︎ Зростаючий Місяць
Перша чверть Місяця з обличчям
[13][18][19] 		U+1F31B
(dec 127771) 		🌛
Повний Місяць Повний Місяць
[9][16][17] 		U+1F315

(dec 127765)

🌕︎ Біле коло, як на нічному небі.
Повний Місяць з обличчям
[13][18][19] 		U+1F31D

(dec 127773)

🌝
Остання чверть Місяця Остання чверть Місяця
[9][16][17] 		U+263E

(dec 9790)

☾︎ Спадаючий Місяць
Остання чверть Місяця з обличчям
[13][18][19] 		U+1F31C

(dec 127772)

🌜
Молодик Молодик
[9][16][17] 		U+1F311

(dec 127761)

🌑︎
Молодик з обличчям
[13][18][19] 		U+1F31A

(dec 127770)

🌚
Сонячні константи
Константа Символ Значення
Світність Сонця L☉ 3,839 × 1026 В, або 3,839 × 1033 ерг/с[20]
Маса Сонця M☉ 1,98892 × 1030 кг
Сонячний радіус R☉ 6,955 × 108 м[21][22]
Ефективна температура Сонця Teff☉ 5777 К[23][24]
Джерела зображених символів:[8][25][26][27]

Символи для планет

Середньовічне зображення Зодіаку і класичних планет. Планети представлені сімома обличчями.

Символи для класичних планет з'являються в середньовічних візантійських рукописах, у яких збереглося багато стародавніх гороскопів[28]. Символи для Меркурія, Венери, Юпітера і Сатурна були помічені в пізніх грецьких папірусах[29]. Символи для Юпітера і Сатурна визначені як монограми відповідних грецьких назв, а символ Меркурія є стилізованим кадуцеєм. На думку А. С. Д. Маундера, попередники планетарних символів використовувались у мистецтві для представлення богів, пов'язаних із класичними планетами; Планісфера Б'янкіні, створена в II ст.[30], показує грецькі персоніфікації планетарних богів, прикрашені ранніми версіями планетарних символів: Меркурій із кадукеєм; до намиста Венери прикріплений шнур, поєднаний з іншим намистом; Марс має спис, Юпітер — палицю, Сатурн — косу; Сонце має вінець із променями, що відходять від нього; а Місяць має головний убір із півмісяцем[31].

Діаграма в «Компендіумі астрології» XII ст. роботи Йоханнеса Каматероса показує Сонце як коло з променем, Юпітер як букву дзета (ініціал Зевса, аналога Юпітера у грецькій міфології), Марс як щит зі схрещеними списами, а інші класичні планети — як символи, що нагадують сучасні, без позначки-хрестика, яка є в сучасній інтерпретації. Ці позначки вперше з'являються приблизно в XVI столітті. За даними Маундера, додавання хрестів могло бути «спробою надати присмак християнства символам старих язичницьких богів»[31].

Символи для Урана були створені незабаром після його відкриття. Один символ, , вигаданий Дж. Келером і уточненим Боде, був призначений для позначення нововиявленого металу платини; оскільки платина, яку часто називають білим золотом, була знайдена хіміками у суміші із залізом, символ платини об'єднує алхімічні символи заліза, ♂, і золота, ☉.[32][33] Цей символ також поєднує в собі символи Марса (♂) і Сонця (☉), тому що в грецькій міфології Уран представляв рай, і демонструє поєднану силу списа Марса і Сонце[34]. Ще один символ, , був запропонований Лаландом 1784 р. У листі до Гершеля, Лаланд описав його як "«un globe surmonté par la première lettre de votre nom» («куля, увінчана першою літерою твого імені»)[35].

Декілька символів були запропоновані для Нептуна на позначення запропонованих назв планети. Стверджуючи право назвати своє відкриття, Урбен Левер'є спочатку запропонував назву «Нептун»[36] і символ тризуба[37], одночасно збрехавши, що це було офіційно схвалено французьким Бюро довгот[36]. У жовтні він намагався назвати планету Leverrier, на свою честь, і мав підтримку в цьому від директора обсерваторії Франсуа Араго[38], який, своєю чергою, запропонував новий символ для планети (). Однак ця пропозиція наштовхнулася на жорсткий опір за межами Франції[38]. Французькі альманахи дуже швидко повернули назву Гершель для Урана, на честь її першовідкривача сера Вільяма Гершеля, та Левер'є для нової планети[39]. Професор Джеймс Піланс з Единбурзького університету захищав для нової планети назву Янус і запропонував ключ як її символ. Василь Струве представив назву Нептун 29 грудня 1846 р. у Санкт-Петербурзькій академії наук[40]. У серпні 1847 року, Бюро довгот оголосило про своє рішення слідувати усталеній астрономічній практиці і прийняло назву Нептун, але Араго утримався від участі в цьому рішенні[41].

Міжнародний астрономічний союз не рекомендує використовувати ці символи в журнальних статтях. У деяких випадках, коли планетарні символи можуть бути використані, наприклад, у заголовках таблиць, «Керівництво зі стилю МАС» допускає деякі одно — і  дволітерні (для усунення неоднозначності між Меркурієм і Марсом) скорочення назв планет[42].

Планети
Назва Абревіатура
МАС 		Символ Код
Юнікода 		Зображення
Юнікода 		Представляє
Меркурій Me Mercury
[10][11][43] 		U+263F
(dec 9791) 		☿ Кадукей Меркурія[15][43]
Венера V Венера
[10][11][43] 		U+2640
(dec 9792) 		♀ Намисто Венери (або «дзеркальце»[15][43])
Земля E Земля
[11][15][16] 		U+2641
(dec 9793) 		♁ Держава,[44]
Земля
[10][11][43] 		U+1F728
(dec 128808) 		🜨 Куля з екватором та меридіаном
[10][43]

(альтернативні позначення схожої форми: U+2295 ⊕ CIRCLED PLUS; U+2A01 ⨁ N-ARY CIRCLED PLUS OPERATOR; U+1F310 🌐 GLOBE WITH MERIDIANS)

Марс Ma Mars
[10][11][43] 		U+2642
(dec 9794) 		♂ Щит та спис Марса[10][11][43]
Юпітер J Юпітер
[10][11][43] 		U+2643
(dec 9795) 		♃ Літера Дзета (від першої літери імені Зевс)[43]
Сатурн S Сатурн
[10][11][43] 		U+2644
(dec 9796) 		♄ Серп або коса Сатурна[10][11][43]
Уран U Уран
[32][33] 		U+26E2
(dec 9954) 		⛢ Платина[32][33]
Уран
[16][17][43] 		U+2645
(dec 9797) 		♅ Куля, на яку встановлена літера H (від Гершель),[35]
більш поширений у старій або британській літературі
Нептун N Нептун
[10][11][17] 		U+2646
(dec 9798) 		♆ Тризубець Нептуна[10]
Нептун (альтернативний символ)
[45][43] 		U+2BC9 ⯉ Куля, на яку встановлені літери «L» і «V», (від Левер'є),[45][43]
більш поширений у старій, особливо французькій літературі

Символи для малих планет

Після того, як Джузеппе Піацці відкрив Цереру, група астрономів ратифікувала назву, яку він запропонував, а символом карликової планети був обраний серп[46].

Символ для 2 Паллади, спис Афіни Паллади, був винайдений бароном Францем Ксавером фон Цахом, і представлений ним у своєму «Monatliche correspondenz zur beförderung der erd- und himmels-kunde»[47]. У листі до фон Цаха, першовідкривач Генріх Вільгельм Маттеус Ольберс (який назвав нещодавно виявлений астероїд) висловив своє схвалення запропонованому символу, але шкодував, що руків'я серпа Церери було прикрашене кулею замість перекладини, щоб краще відрізняти його від знака Венери.

Карл Людвіг Гардінг створив символ для 3 Юнони. Хардінг, який відкрив цей астероїд, запропонував назву Юнона і скіпетр, увінчаний зіркою, як її астрономічний символ[48].

Символ 4 Вести придумав німецький математик Карл Фрідріх Гаусс. Доктор Ольберс, який раніше відкрив і назвав 2 Палладу, надав Гаусу честь назвати своє нове відкриття. Гаус вирішив назвати новий астероїд на честь богині Вести, а також розробив символ (): вівтар богині, зі священним вогнем на ньому[49][50][51]. Інші сучасні письменники використовують більш складний символ ()[52][53].

Наступні два астероїди, 5 Астрея і 6 Геба, були виявлені Карлом Людвигом Генке. Він попросив, щоб символом для 5 Астрея був перевернутий якір;[54] однак деколи використовували ваги. Гаус назвав 6 Гебу на прохання Генке і обрав келих як символ[55][56].

По мірі подальшого відкриття астероїдів астрономи продовжували присвоювати символи до них. Так, 7 Ірида отримав символ веселки із зіркою[57]; 8 Флора — квітку[57]; 9 Метіда — око із зіркою[58]; 10 Гігея — вертикальну змію із зіркою на голові[59]; 11 Партенопа — стоячу рибу із зіркою[59]; 12 Вікторія — зірку з гілкою лавра згори[60]; 13 Егерія — щит[61]; 14 Ірена — голуба з оливковою гілкою із зіркою на голові[62]; 15 Евномія — серце, увінчане зіркою[63]; 16 Психея — крило метелика із зіркою[64]; 17 Фетіда — дельфіна із зіркою[65]; 18 Мельпомена — кинджал на фоні зірки[66]; і 19 Фортуна, зірки на фоні колеса Фортуни[66].

Йоганн Франц Енке вніс значні зміни публікацією у «Berliner Astronomisches Jahrbuch» (BAJ, «Берлінський астрономічний щорічник») за 1851 рік, — замість символів, він представив цифри, обведені колом, хоча його нумерація починалася з Астреї, а перші чотири астероїди продовжували позначатись своїми традиційними символами. Ця інновація була дуже швидко прийнята астрономічним співтовариством. На наступний рік (1852), номер Астреї був збільшений до 5, але астероїди від Церери до Вести були перераховані за номерами тільки у виданні 1867 р. Коло пізніше перетворилось на пару круглих дужок, а дужки протягом наступних кількох десятиліть поступово почали щезати.[12]

Кілька астероїдів отримали символи від їх відкривачів і після того, як позначення номером у колі сталі широко поширеними. Астероїдам 26 Прозерпіна, 28 Беллона, 35 Левкотея і 37 Фідес (всі виявлені Карлом Лютером) були призначені, відповідно, символи граната з зіркою всередині[67]; батога і списа[68]; старовинного маяка[69] і хреста[70]. Символом 29 Амфітріти, відкритої Альбертом Мартом, стала черепашка[71].

Назва і символ Плутона були оголошені першовідкривачами 1 травня 1930 р.[72] Його символ, монограма з букв PL, може бути витлумачений як Плутон або Персіваль Лоуелл, астроном, який ініціював пошук обсерваторією Лоуелла планети за межами орбіти Нептуна[10].

Назва Символ Код
Юнікода 		Зображення
Юнікода 		Представляє
1 Церера Церера[12][16][43] U+26B3
(dec 9907) 		⚳ Серп тримачем донизу[43]
2 Паллада [47] U+26B4
(dec 9908) 		⚴ Спис[47][73]
3 Юнона [48][74] U+26B5
(dec 9909) 		⚵ Скіпетр із зорею нагорі[48]
[43][75]
4 Веста [49] U+26B6
(dec 9910) 		⚶ Вівтар із вогнищем[49][51]
Vesta[12][73][75]
5 Астрея [54][73] Якір[54]
[76] Ваги[43][73]
6 Геба [55][77][78] Келих[55]
7 Ірида [12][43][57][66] Райдуга із зорею всередині[57]
8 Флора [12][73] U+2698
(dec 9880) 		⚘ Квітка[57]
9 Метіда [12][43][73] Око із зорею над ним[58]
10 Гігея [59][66] Змія із зорею[59]
[12][73] U+2695
(dec 9877) 		⚕ Посох Асклепія
11 Партенопа [12][59] Риба із зорею[59]
[76] Арфа[73]
12 Вікторія [12][73] Зоря з гілкою лавра[60]
13 Егерія [66] Круглий щит[61]
14 Ейрена [76] Голуб з оливковою гілкою у дзьобі та зорею на голові[62]
15 Евномія [12][73] Серце із зорею згори[63]
16 Психея [66] Крило метелика та зоря[64]
17 Фетіда [65] Дельфін та зоря[65]
18 Мельпомена [66] Кинджал поверху зорі[66]
19 Фортуна [66] Зоря поверху колеса[66]
26 Прозерпіна [67] Гранат із зорею всередині[67]
28 Беллона [68] Батіг та спис Беллони[68]
29 Амфітріта 29 Amphitrite[79] Черепашка[71]
35 Левкотея [69] Старовинний маяк[69]
37 Фідес [70] Латинський хрест, із ширшими та закругленими краями[70][79]
134340 Плутон Плутон U+2647
(dec 9799) 		♇ Монограма з літер P та L від назви Плутон або імені Персіваль Лоуелл
Плутон U+2BD3 ⯓

Символи зодіакальних сузір'їв і знаків

Див. також: Зодіак

Символи зодіаку мають кілька астрономічних інтерпретацій. Залежно від контексту зодіакальний символ може позначати або сузір'я, або точку чи інтервал на площині екліптики.

Список астрономічних явищ, опублікованих в альманахах, іноді включав поєднання зір і планет або Місяця; щоб не друкувати повну назву зорі, замість неї деколи використовували грецьку літеру і символ сузір'я зорі[80][81]. Екліптика була розділена 12 знаків, кожен розділений на 30°[82][83], і компонент знака екліптики був виражений або числом від 0 до 11[84], або відповідним символом зодіаку.

У сучасному академічному використанні всі сузір'я, у тому числі 12 зодіакальних, мають трилітерні абревіатури[85]. Зодіакальні символи також іноді використовується для представлення точок на екліптиці, особливо сонцестоянь і рівнодень. Кожен символ сприйматися як «перша точка» кожного знака[86][87], тому, ♈︎ позначає весняне рівнодення, ♋︎ літнє сонцестояння, ♎︎ осіннє рівнодення, і ♑︎ зимове сонцестояння.

Зодіак
Назва Абревіатура
МАС 		Знаки Градуси Символ Код
Юнікоду 		Зображення
Юнікоду
Овен Ari 0 0° U+2648
(dec 9800) 		♈︎
Телець Tau 1 30° U+2649
(dec 9801) 		♉︎
Близнята Gem 2 60° U+264A
(dec 9802) 		♊︎
Рак Cnc 3 90° U+264B
(dec 9803) 		♋︎
Лев Leo 4 120° U+264C
(dec 9804) 		♌︎
Діва Vir 5 150° U+264D
(dec 9805) 		♍︎
Терези Lib 6 180° U+264E
(dec 9806) 		♎︎
Скорпіон Sco 7 210° U+264F
(dec 9807) 		♏︎
Стрілець Sgr 8 240° U+2650

(dec 9808)

♐︎
Козоріг Cap 9 270° U+2651
(dec 9809) 		♑︎
Водолій Aqr 10 300° U+2652

(dec 9810)

♒︎
Риби Psc 11 330° U+2653

(dec 9811)

♓︎

Інші символи

Символи аспектів та вузлів вперше з'явились у середньовічних текстах, хоча середньовічне та сучасне застосування символів вузлів відрізняються; ☊ раніше позначав низхідний вузол, а ☋ — висхідний[6]. При описі Кеплерівських елементів орбіти, ☊ іноді використовується для позначення екліптичної довготи висхідного вузла, хоча більш поширеним є використання Ω (великої літери омега), яка колись була типографічною заміною старого символу[88].

Символи аспектів вперше з'являються у візантійських кодексах[6]. З п'яти аспектів Птолемея в астрономії використовуються лише три — сполучення, протистояння і квадратура[89].

Символи для комети (☄) і зорі () використовувались у друкованих працях про астрономічні спостереження комет. У таблицях цих спостережень ☄ позначало комету, яка обговорювалась, а  — зорю, щодо якої були зроблені вимірювання положення комети[90].

Інші символи
Назва Символ Код
Юнікода 		Зображення
Юнікода
Висхідний вузол [16][17] U+260A
(dec 9738) 		☊
Нисхідний вузол [16][17] U+260B
(dec 9739) 		☋
Сполучення [16][17] U+260C
(dec 9740) 		☌
Протистояння [16][17] U+260D
(dec 9741) 		☍
Покриття U+1F775 🝵
Місячне затемнення U+1F776 🝶
Квадратура [16][17] U+25A1
(dec 9633) 		□
Комета [16][79][90] U+2604
(dec 9732) 		☄
Зоря [16][79][90] U+2605
(dec 9733) 		★

На позначення метеоритні потоки в літературі зрідка використовують астрономічні символи, розроблені Денісом Московіцем. Вони засновані на символі сузір’я, в якому знаходиться радіант. Для усунення неоднозначності Акварид і Таурид використовуються додаткові літери[91].

Для проходжень Меркурія та Венери диском Сонця Московіц запропонував накласти відповідний планетарний символ на символ Сонця, подовживши поперечину символу до стрілки: (Меркурій), (Венера). Ці символи досі обмежено використовують[92].

Також зрідка використовують символ Московіца для комети Галлея, . Це просто стандартний символ комети з літерою H (від прізвища Halley)[93].

Див. також

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Астрономічні символи

Примітки

  1. ↑ Йоганн Франц Енке, Berliner Astronomisches Jahrbuch für 1853, Berlin 1850, p. VIII
  2. ↑ Pasko, Wesley Washington (1894). American dictionary of printing and bookmaking. с. 29. Архів оригіналу за 23 грудня 2019. Процитовано 25 лютого 2018.
  3. ↑ https://www.unicode.org/charts/PDF/U2600.pdf
  4. ↑ The Unicode Consortium
  5. ↑ https://www.unicode.org/charts/PDF/U1F300.pdf
  6. ↑ а б в г д Neugebauer, Otto; Van Hoesen, H. B. (1987). Greek Horoscopes. с. 1, 159, 163. ISBN 0-8357-0314-2.
  7. ↑ Green, Simon F.; Jones, Mark H.; Burnell, S. Jocelyn (2004). An introduction to the sun and stars. Cambridge University Press. с. 8.
  8. ↑ а б Goswami, Aruna (2010). Principles and Perspectives in Cosmochemistry: Lecture Notes of the Kodai School on 'Synthesis of Elements in Stars' Held at Kodaikanal Observatory, India, April 29 - May 13, 2008. с. 4—5.
  9. ↑ а б в г д Астрономічні знаки // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — 548 с. : іл. — ISBN 966-613-263-X.
  10. ↑ а б в г д е ж и к л м н п Planet Symbols. NASA. Архів оригіналу за 17 March 2010. Процитовано 4 березня 2010. [Архівовано 2015-04-09 у Wayback Machine.]
  11. ↑ а б в г д е ж и к л м Cox, Arthur (2001). Allen's astrophysical quantities. Springer. с. 2. ISBN 0-387-95189-X.
  12. ↑ а б в г д е ж и к л м Hilton, James L. (14 червня 2011). When Did the asteroids Become Minor Planets?. Архів оригіналу за 18 січня 2010. Процитовано 24 квітня 2013. [Архівовано 2016-06-12 у Wayback Machine.]
  13. ↑ а б в г д Frey, A. (1857). Nouveau manuel complet de typographie contenant les principes théoriques et pratiques de cet art. с. 379. Архів оригіналу за 22 грудня 2019. Процитовано 25 лютого 2018.
  14. ↑ Éphémérides des mouvemens célestes. 1774. с. xxxiv. Архів оригіналу за 22 грудня 2016. Процитовано 25 лютого 2018.
  15. ↑ а б в г The Penny cyclopædia of the Society for the Diffusion of Useful Knowledge. Т. 22. C. Knight. 1842. с. 197. Архів оригіналу за 22 грудня 2016. Процитовано 25 лютого 2018.
  16. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р The Encyclopedia Americana: a library of universal knowledge. Т. 26. Encyclopedia Americana Corp. 1920. с. 162—163. Процитовано 24 березня 2011.
  17. ↑ а б в г д е ж и к л м Putnam, Edmund Whitman (1914). The essence of astronomy: things every one should know about the sun, moon, and stars. G.P. Putnam's sons. с. 197. Архів оригіналу за 21 грудня 2019. Процитовано 25 лютого 2018.
  18. ↑ а б в г Almanach de Gotha. Т. 158. 1852. с. ii. Архів оригіналу за 29 травня 2020. Процитовано 25 лютого 2018.
  19. ↑ а б в г (Firm), Hachette (1908). Almanach Hachette. с. 8. Архів оригіналу за 22 грудня 2016. Процитовано 25 лютого 2018.
  20. ↑ Carroll, Bradley W.; Ostlie, Dale A. (2007), An Introduction to Modern Astrophysics, Pearson Addison-Wesley, с. Appendix A, ISBN 0-8053-0402-9
  21. ↑ S. C. Tripathy; H. M. Antia (1999). Influence of surface layers on the seismic estimate of the solar radius. Solar Physics. 186 (1/2): 1—11. Bibcode:1999SoPh..186....1T. doi:10.1023/A:1005116830445.
  22. ↑ T. M. Brown; J. Christensen-Dalsgaard (1998). Accurate Determination of the Solar Photospheric Radius. Astrophysical Journal Letters. 500 (2): L195. arXiv:astro-ph/9803131. Bibcode:1998ApJ...500L.195B. doi:10.1086/311416.
  23. ↑ Section 14: Geophysics, Astronomy, and Acoustics. Handbook of Chemistry and Physics (вид. 88th). CRC Press. Архів оригіналу за 11 травня 2009. [Архівовано 2009-05-11 у Wayback Machine.]
  24. ↑ Jones, Barrie William (2004). Life in the Solar System and Beyond. Springer. с. 7. ISBN 1-85233-101-1.
  25. ↑ Gray, David F. (2005). The observation and analysis of stellar photospheres. Cambridge University Press. с. 505.
  26. ↑ Salaris, Maurizio; Cassisi, Santi (2005). Evolution of stars and stellar populations. John Wiley and Sons. с. 351.
  27. ↑ Tielens, A. G. G. M. (2005). The physics and chemistry of the interstellar medium. Cambridge University Press. с. xi.
  28. ↑ Neugebauer, Otto (1975). A history of ancient mathematical astronomy. с. 788—789. ISBN 0-387-06995-X.
  29. ↑ Jones, Alexander (1999). Astronomical papyri from Oxyrhynchus. с. 62–63. ISBN 0-87169-233-3.
  30. ↑ Bianchini's planisphere. Florence, Italy: Istituto e Museo di Storia della Scienza (Institute and Museum of the History of Science). Архів оригіналу за 30 жовтня 2009. Процитовано 17 березня 2010.
  31. ↑ а б Maunder, A. S. D. (1934). The origin of the symbols of the planets. The Observatory. 57: 238—247. Bibcode:1934Obs....57..238M.
  32. ↑ а б в Bode, J. E. (1784). Von dem neu entdeckten Planeten. с. 95—96. Архів оригіналу за 24 лютого 2017. Процитовано 25 лютого 2018.
  33. ↑ а б в Gould, B. A. (1850). Report on the history of the discovery of Neptune. Smithsonian Institution. с. 5. Архів оригіналу за 25 лютого 2017. Процитовано 25 лютого 2018.
  34. ↑ Cain, Fraser. Symbol for Uranus. Universe Today. Архів оригіналу за 3 січня 2017. Процитовано 18 березня 2013.
  35. ↑ а б Francisca Herschel (August 1917). The meaning of the symbol H+o for the planet Uranus. The Observatory. Bibcode:1917Obs....40..306H. Архів оригіналу за 1 квітня 2020. Процитовано 1 березня 2018.
  36. ↑ а б Littmann, Mark; Standish, E. M. (2004). Planets Beyond: Discovering the Outer Solar System. Courier Dover Publications. с. 50. ISBN 0-486-43602-0.
  37. ↑ Pillans, James (1847). Ueber den Namen des neuen Planeten. Astronomische Nachrichten. 25 (26): 389—392. Bibcode:1847AN.....25..389.. doi:10.1002/asna.18470252602. Архів оригіналу за 11 березня 2020. Процитовано 1 березня 2018.
  38. ↑ а б Baum, Richard; Sheehan, William (2003). In Search of Planet Vulcan: The Ghost in Newton's Clockwork Universe. Basic Books. с. 109—110. ISBN 0-7382-0889-2.
  39. ↑ Gingerich, Owen (1958). The Naming of Uranus and Neptune. Astronomical Society of the Pacific Leaflets. 8: 9—15. Bibcode:1958ASPL....8....9G.
  40. ↑ Hind, J. R. (1847). Second report of proceedings in the Cambridge Observatory relating to the new Planet (Neptune). Astronomische Nachrichten. 25 (21): 309—314. Bibcode:1847AN.....25..309.. doi:10.1002/asna.18470252102.
  41. ↑ Bureau Des Longitudes, France (1847). Connaissance des temps: ou des mouvementes célestes, à l'usage des astronomes. с. unnumbered front matter. Архів оригіналу за 22 грудня 2016. Процитовано 25 лютого 2018.
  42. ↑ The IAU Style Manual (PDF). 1989. с. 27. Архів оригіналу (PDF) за 26 липня 2011. Процитовано 25 лютого 2018.
  43. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш Mattison, Hiram (1872). High-School Astronomy. Sheldon & Co. с. 32—36. Архів оригіналу за 22 грудня 2016. Процитовано 25 лютого 2018.
  44. ↑ Signs of the Planets. Universe Today. 6 серпня 2009. Архів оригіналу за 3 червня 2010. Процитовано 8 березня 2010.
  45. ↑ а б Schumacher, H. C. (1846). Name des Neuen Planeten. Astronomische Nachrichten. 25: 81—82. Bibcode:1846AN.....25...81L. doi:10.1002/asna.18470250603. Архів оригіналу за 22 грудня 2016. Процитовано 1 березня 2018.
  46. ↑ Bode, J. E., ред. (1801). Berliner astronomisches Jahrbuch führ das Jahr 1804. с. 97—98. Архів оригіналу за 25 лютого 2017. Процитовано 25 лютого 2018.
  47. ↑ а б в von Zach, Franz Xaver (1802). Monatliche correspondenz zur beförderung der erd- und himmels-kunde, Volume 6 [Архівовано 24 лютого 2017 у Wayback Machine.]. pp. 95-96.
  48. ↑ а б в von Zach, Franz Xaver (1804). Monatliche correspondenz zur beförderung der erd- und himmels-kunde. Т. 10. с. 471. Архів оригіналу за 25 лютого 2017. Процитовано 25 лютого 2018.
  49. ↑ а б в von Zach, Franz Xaver (1807). Monatliche correspondenz zur beförderung der erd- und himmels-kunde. Т. 15. с. 507. Архів оригіналу за 22 лютого 2017. Процитовано 25 лютого 2018.
  50. ↑ Carlini, Francesco (1808). Effemeridi astronomiche di Milano per l'anno 1809. Архів оригіналу за 23 лютого 2017. Процитовано 25 лютого 2018.
  51. ↑ а б Faulks, David (9 травня 2006). Proposal to add some Western Astrology Symbols to the UCS (PDF). с. 4. Архів оригіналу (PDF) за 14 червня 2019. Процитовано 20 листопада 2017. In general, only the signs for Vesta have enough variance to be regarded as different designs. However, all of these Vesta symbols ... are differing designs for 'the hearth and flame of the temple of the Goddess Vesta' in Rome, and can thus be regarded as extreme variants of a single symbol.
  52. ↑ Bureau des longitudes (1807). Annuaire pour l'an 1808. с. 5. Архів оригіналу за 23 лютого 2017. Процитовано 25 лютого 2018.
  53. ↑ Canovai, Stanislao; del-Ricco, Gaetano (1810). Elementi di fisica matematica. с. 149. Архів оригіналу за 23 лютого 2017. Процитовано 25 лютого 2018.
  54. ↑ а б в Berlin, Deutsche Akademie der Wissenschaften zu; Berlin, KöNiglich Preussische Akademie der Wissenschaften zu (1845). Bericht über die zur Bekanntmachung geeigneten Verhandlungen der Königl. Preuss. Akademie der Wissenschaften zu Berlin. с. 406. Архів оригіналу за 21 грудня 2019. Процитовано 25 лютого 2018. Der Planet hat mit Einwilligung des Entdeckers den Namen Astraea erhalten, und sein Zeichen wird nach dem Wunsche des Hr. Hencke ein umgekehrter Anker sein.
  55. ↑ а б в Wöchentliche Unterhaltungen für Dilettanten und Freunde der Astronomie, Geographie und Witterungskunde. 1847. с. 315. Архів оригіналу за 22 грудня 2016. Процитовано 25 лютого 2018.
  56. ↑ Steger, Franz (1847). Ergänzungs-conversationslexikon. Т. 3. с. 442. Архів оригіналу за 21 грудня 2019. Процитовано 25 лютого 2018. Hofrath Gauß gab auf Hencke's Ansuchen diesem neuen Planetoiden den Namen Hebe mit dem Zeichen (ein Weinglas).
  57. ↑ а б в г д Report of the Council to the Twenty-eighth Annual General Meeting. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. 8: 82. 1848. Bibcode:1848MNRAS...8...82.. doi:10.1093/mnras/8.4.82. Архів оригіналу за 23 грудня 2019. Процитовано 1 березня 2018. The symbol adopted for [Iris] is a semicircle to represent the rainbow, with an interior star and a base line for the horizon....The symbol adopted for [Flora's] designation is the figure of a flower.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  58. ↑ а б Extract of a Letter from Mr. Graham. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. 8: 147. 1848. Архів оригіналу за 21 грудня 2019. Процитовано 1 березня 2018. I trust, therefore, that astronomers will adopt this name [viz. Metis], with an eye and star for symbol.
  59. ↑ а б в г д е de Gasparis, Annibale (1850). Letter to Mr. Hind, from Professor Annibale de Gasparis. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. 11: 1. Bibcode:1850MNRAS..11....1D. doi:10.1093/mnras/11.1.1a. Архів оригіналу за 1 грудня 2019. Процитовано 1 березня 2018. The symbol of Hygeia is a serpent (like a Greek ζ) crowned with a star. That of Parthenope is a fish crowned with a star.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  60. ↑ а б Hind (1850). Letter from Mr. Hind. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. 11: 2. Bibcode:1850MNRAS..11....2H. doi:10.1093/mnras/11.1.2. Архів оригіналу за 24 грудня 2019. Процитовано 1 березня 2018. I have called the new planet Victoria, for which I have devised, as a symbol, a star and laurel branch, emblematic of the Goddess of Victory.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  61. ↑ а б (France), Académie des Sciences (1851). Correspondance. Comptes Rendus des Séances de l'Académie des Sciences. 32: 224. Архів оригіналу за 22 грудня 2016. Процитовано 1 березня 2018. M. De Gasparis adresse ses remerciments à l'Académie, qui lui a décerné, dans la séance solennelle du 16 décembre 1850, deux des médailles de la fondation Lalande, pour la découverte des planètes Hygie, Parthénope et Egérie. M. de Gasparis annonce qu'il a choisi, pour symbole de cette dernière planète, la figure d'un bouclier.
  62. ↑ а б Hind (1851). On the Discovery of a Fourth New Planet, at Mr. Bishop's Observatory, Regent's Park. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. 11: 171. doi:10.1093/mnras/11.8.170a. Архів оригіналу за 27 грудня 2019. Процитовано 1 березня 2018. Sir John Herschel, who kindly undertook the selection of a name for this, the fourteenth member of the ultra-zodiacal group, has suggested Irene as one suitable to the present time, the symbol to be a dove carrying an olive-branch with a star on the head; and since the announcement of this name, I have been gratified in receiving from all quarters the most unqualified expressions of approbation.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  63. ↑ а б de Gasparis, Annibale (1851). Beobachtungen und Elemente der Eunomia. Astronomische Nachrichten. 33: 174. Bibcode:1851AN.....33..173D. doi:10.1002/asna.18520331107. Архів оригіналу за 21 грудня 2019. Процитовано 1 березня 2018. J'ai proposé le nom Eunomia pour la nouvelle planète. Le symbole serait un coeur surmonté d'une étoile.
  64. ↑ а б Sonntag, A. (1852). Elemente und Ephemeride der Psyche. Astronomische Nachrichten. 34 (20): 283—286. Bibcode:1852AN.....34..283.. doi:10.1002/asna.18520342010. Архів оригіналу за 22 вересня 2014. Процитовано 1 березня 2018. (in a footnote) Herr Professor de Gasparis schreibt mir, in Bezug auf den von ihm März 17 entdeckten neuen Planeten: "J'ai proposé, avec l'approbation de Mr. Hind, le nom de Psyché pour la nouvelle planète, ayant pour symbole une aile de papillon surmontée d'une étoile."
  65. ↑ а б в Luther, R. (1852). Beobachtungen der Thetis auf der Bilker Sternwarte. Astronomische Nachrichten. 34 (16): 243—244. doi:10.1002/asna.18520341606. Архів оригіналу за 22 грудня 2019. Процитовано 1 березня 2018. Herr Director Argelander in Bonn, welcher der hiesigen Sternwarte schon seit längerer Zeit seinen Schutz und Beistand zu Theil werden lässt, hat die Entdeckung des April-Planeten zuerst constatirt und mir bei dieser Gelegenheit dafür den Namen Thetis und das Zeichen [symbol pictured] vorgeschlagen, wodurch der der silberfüssigen Göttinn geheiligte Delphin angedeutet wird. Indem ich mich hiermit einverstanden erkläre, ersuche ich die sämmtlichen Herren Astronomen, diesen Namen und dieses Zeichen annehmen und beibehalten zu wollen.
  66. ↑ а б в г д е ж и к л Hind, J. R. (1852). An astronomical vocabulary. с. v. Архів оригіналу за 2 серпня 2019. Процитовано 25 лютого 2018.
  67. ↑ а б в Luther, R. (1853). Beobachtungen des neuesten Planeten auf der Bilker Sternwarte. Astronomische Nachrichten. 36 (24): 349—350. doi:10.1002/asna.18530362403. Архів оригіналу за 13 липня 2020. Процитовано 1 березня 2018.
  68. ↑ а б в Encke, J. F. (1854). Beobachtung der Bellona, nebst Nachrichten über die Bilker Sternwarte. Astronomische Nachrichten. 38 (9): 143—144. Bibcode:1854AN.....38..143.. doi:10.1002/asna.18540380907. Архів оригіналу за 13 липня 2020. Процитовано 1 березня 2018.
  69. ↑ а б в Rümker, G. (1855). Name und Zeichen des von Herrn R. Luther zu Bilk am 19. April entdeckten Planeten. Astronomische Nachrichten. 40 (24): 373—374. Bibcode:1855AN.....40Q.373L. doi:10.1002/asna.18550402405. Архів оригіналу за 22 грудня 2016. Процитовано 1 березня 2018.
  70. ↑ а б в Luther, R. (1856). Schreiben des Herrn Dr. R. Luther, Directors der Sternwarte zu Bilk, an den Herausgeber. Astronomische Nachrichten. 42 (7): 107—108. Bibcode:1855AN.....42..107L. doi:10.1002/asna.18550420705. Архів оригіналу за 21 грудня 2019. Процитовано 1 березня 2018.
  71. ↑ а б Marth, A. (1854). Elemente und Ephemeride des März 1 in London entdeckten Planeten Amphitrite. Astronomische Nachrichten. 38 (11): 167—168. Bibcode:1854AN.....38..167.. doi:10.1002/asna.18540381103. Архів оригіналу за 13 липня 2020. Процитовано 1 березня 2018.
  72. ↑ а б в г д е ж и к л Schmadel, Lutz D. (2003). Dictionary of minor planet names. Springer. с. 15–18. ISBN 0-354-06174-7.
  73. ↑ Chambers, George Frederick (1877). A handbook of descriptive astronomy. Clarendon Press. с. 920—921. ISBN 1-108-01475-5. Архів оригіналу за 22 грудня 2019. Процитовано 25 лютого 2018.
  74. ↑ а б Olmsted, Dennis (1855). Letters on astronomy. Harper. с. 288. Архів оригіналу за 22 грудня 2016. Процитовано 25 лютого 2018.
  75. ↑ а б в Wilson, John (1899). A treatise on English punctuation. с. 302. ISBN 1-4255-3642-5. Архів оригіналу за 28 грудня 2019. Процитовано 25 лютого 2018.
  76. ↑ Hencke, Karl Ludwig (1847). Schreiben des Herrn Hencke an den Herausgeber. Astronomische Nachrichten. 26 (610): 155—156. Bibcode:1847AN.....26..155H. doi:10.1002/asna.18480261007. Архів оригіналу за 5 січня 2014. Процитовано 1 березня 2018.
  77. ↑ Austria: Oesterreichischer Universal-Kalender für das gemeine Jahr 1849. 1849. с. xxxix. Архів оригіналу за 5 січня 2014. Процитовано 25 лютого 2018.
  78. ↑ а б в г Webster, Noah; Goodrich, Chauncey Allen (1884). Webster's Complete Dictionary of the English Language. с. 1780. Архів оригіналу за 22 грудня 2016. Процитовано 25 лютого 2018.
  79. ↑ Admiralty, T.H.E. Board O.F. (1831). The Nautical Almanac and Astronomical Ephemeris for the Year 1833. с. 1. Архів оригіналу за 22 грудня 2016. Процитовано 25 лютого 2018.
  80. ↑ The American Almanac and Repository of Useful Knowledge, for the Year 1835. 1834. с. 47. Архів оригіналу за 25 грудня 2019. Процитовано 25 лютого 2018.
  81. ↑ Encyclopædia Britannica, Edition 6. Т. 3. 1823. с. 155. Архів оригіналу за 20 грудня 2019. Процитовано 25 лютого 2018. ...observe, that 60 seconds make a minute, 60 minutes make a degree, 30 degrees make a sign, and 12 signs make a circle.
  82. ↑ Joyce, Jeremiah (1866). Scientific dialogues for the instruction and entertainment of young people. с. 109. ISBN 1-145-49244-4. Архів оригіналу за 22 грудня 2019. Процитовано 25 лютого 2018.
  83. ↑ The Nautical Almanac and the Astronomical Ephemeris for the year 1834. 1833. с. xiii. Архів оригіналу за 23 грудня 2019. Процитовано 25 лютого 2018. Видання 1834 року «Морського альманаху та Астрономічних Ефемерид» відмовилось від використання числових знаків (серед інших інновацій); порівняйте вираз (екліптичної) довготи у виданнях за роки 1834 [Архівовано 22 грудня 2016 у Wayback Machine.] і 1833 [Архівовано 23 грудня 2019 у Wayback Machine.].
  84. ↑ The IAU Style Manual (PDF). 1989. с. 34. Архів оригіналу (PDF) за 26 липня 2011. Процитовано 25 лютого 2018.
  85. ↑ Roy, Archie E.; David, Clarke (2003). Astronomy: principles and practice. с. 73. ISBN 978-0-7503-0917-2. Архів оригіналу за 22 грудня 2019. Процитовано 25 лютого 2018.
  86. ↑ King-Hele, Desmond (1992). A tapestry of orbits. с. 16. ISBN 978-0-521-39323-2.
  87. ↑ Covington, Michael A. (2002). Celestial objects for modern telescopes. Т. 2. с. 77—78.
  88. ↑ Ridpath, John Clark, ред. (1897). The standard American encyclopedia. Т. 1. с. 198. Архів оригіналу за 22 грудня 2016. Процитовано 25 лютого 2018.
  89. ↑ а б в Tupman, G. L. (1877). Observations of Comet I 1877. Astronomische Nachrichten. 89 (11): 169—170. Bibcode:1877AN.....89..169T. doi:10.1002/asna.18770891103. Архів оригіналу за 29 травня 2020. Процитовано 24 березня 2011.
  90. ↑ Finlay, Alec (2008). One Hundred Year Star-Diary. Kielder Observatory Astronomical Society.
  91. ↑ Finlay, Alec (2008). One Hundred Year Star-Diary. Kielder Observatory Astronomical Society.
  92. ↑ Finlay, Alec (2008). One Hundred Year Star-Diary. Kielder Observatory Astronomical Society.