Виконання партії Кармен в однойменній опері Жоржа Бізе отримало світове визнання. Їй було властиве глибоке внутрішнє розкриття образу і продуманість інтерпретації. Вона володіла даром сценічного перевтілення[3].
У 1967 і в 1971 співала в театрі Ла Скала (партія Марфи і партія Марини Мнішек).
З 1975 викладає в Московській консерваторії[2], з 1984 — професор.
У 1980-і виступила з циклом концертів «Антологія російського романсу»[4].
У 1966 запрошена в журі Конкурсу імені П. І. Чайковського, а з 1967 є незмінним головою журі Конкурсу імені М. І. Глінки. З того часу входила до складу журі багатьох престижних конкурсів світу, в тому числі: «Вердіївські голоси» та імені Маріо дель Монако в Італії, конкурс Королеви Єлизавети в Бельгії, імені Марії Каллас у Греції, імені Франсіско Він'яса в Іспанії, вокального конкурсу в Парижі, вокального конкурсу в Мюнхені. З 1974 (за винятком 1994) була беззмінним головою журі Конкурсу імені П. І. Чайковського в розділі «сольний спів». У 1997 році на запрошення Президента АзербайджануГейдара Алієва та міністра культури Азербайджану Палада Бюль-Бюль Огли Ірина Архипова очолила журі Конкурсу імені Бюль-Бюля, організованого до 100-річчя від дня його народження.
З 1986 І. К. Архипова — голова Всесоюзного музичного товариства, наприкінці 1990 перетвореного в Міжнародний Союз музичних діячів. З 1983 — голова Фонду Ірини Архипової.
Почесний доктор Національної академії музики імені Музіческу Республіки Молдова (1998), президент Товариства дружби «Росія — Узбекистан».
Була депутатом Верховної Ради СРСР 6-го скликання[3]. Народний депутат СРСР (1989—1991).
Автор книг: «Музи мої» (1992), «Музика життя» (1997), «Бренд на ім'я» Я "" (2005)[2].
Чоловік співачки — народний артист СРСР Владислав П'явко. Син — Андрій. Правнучка — Ірина.
Творчість
«Царська наречена» Миколи Андрійовича Римського-Корсакова — Любаша [2]
«Садко» Миколи Андрійовича Римського-Корсакова — Любава [2]
«Пікова дама» П. І. Чайковського — Поліна
«Мазепа» П. І. Чайковського — Любов
«Хованщина» М. П. Мусоргського — Марфа
«Борис Годунов» М. П. Мусоргського — Марина Мнішек
«Дон Карлос» Джузеппе Верді — Еболі
«Трубадур» Джузеппе Верді — Азучена
«Аїда» Джузеппе Верді — Амнеріс
«Вертер» Ж. Массне — Шарлотта
Большой театр
«Кармен» Жоржа Бізе — Кармен
1957 — «Мати» Т. Хреннікова — Нилівна
1958 — «Її падчерка» Яначека — Дячиха
1959 — «Війна і мир» — Елен
1960 — «Повість про справжню людину» Прокоф'єва — Клавдія
Кавалер Ордена Святого Андрія Первозванного (2005)
Кавалер Ордена «За заслуги перед Вітчизною» II ступеня (1999)
Кавалер ордена Леніна (1971, 1976, 1985) [1], ордена Трудового Червоного Прапора (1971)
Народна артистка СРСР (1966)
Лауреат Ленінської премії (1978)
Лауреат Державної премії Росії (1996)
Лауреат російської оперної премії «Casta diva (премія) Casta diva» (1999)
Нагороджена орденом Російської Православної Церкви Святої рівноапостольної княгині Ольги II ступеня (2000)
Лауреат Премії Москви (2000)
Медаль Пушкіна (1999) в ознаменування 200-річчя з дня народження О.Пушкіна, за заслуги в області культури, освіти, літератури і мистецтва[5]
орден Республіки (Молдова, 2000),
орденськими знаками «Хрест Святого Михаїла Тверського» (2000), «За милосердя й добродійність» (2000), «За заслуги перед культурою Польщі», Святого Луки за підтримку культури Ярославської області.
присвоєно звання Народної артистки Республіки Киргизстан, Народної артистки Республіки Башкортостан (1994), Заслуженої артистки Удмуртії.
↑ абвБольшая Российская энциклопедия: В 30 т. / Председатель науч.-ред. совета Ю. С. Осипов. Отв. ред С. Л. Кравец. Т. 2. Анкилоз — Банка. — М.: Большая Российская энциклопедия, 2005. — 766 с.: ил.: карт.
↑ абвгМузыкальная энциклопедия. Гл. ред. Ю. В. Келдыш. Том 1. А — Гонг. 1072 стб. с илл. М.: Советская энциклопедия, 1973 год
↑Новая Российская энциклопедия: в 12 т. / Редкол.: А. Д. Некипелов, В. И. Данилов-Данильян, В. М. Карев и др. — М.: ООО «Издательство „Энциклопедия“» Т. 2 А — Баяр, 2005. — 960 с.: ил.