uk %D0%90%D1%80%D1%82%D1%8E%D1%88%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE %D0%AE%D1%80%D1%96%D0%B9 %D0%9C%D0%B8%D1%82%D1%80%D0%BE%D1%84%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

Юрій Артюшенко
Юрій Артюшенко;
Сотник
	Юрій Митрофанович Артюшенко
Загальна інформація
Народження	15 квітня 1899; с. Котельва, нині Полтавська область
Смерть	15 лютого 1990 (90 років); Чикаго, штат Іллінойс, ; США
Військова служба
Приналежність	УНР
Війни / битви	Перша світова війна; Українсько-радянська війна
Нагороди та відзнаки
Хрест Симона Петлюри	«Воєнний хрест» (УНР)

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Артюшенко.

Ю́рій Митрофа́нович Артюше́нко (15 квітня 1899, с. Котельва, нині райцентр Полтавської області — 15 лютого 1990, Чикаго, США) — український військовий і громадсько-політичний діяч, журналіст; член Ради Українського військового клубу ім. гетьмана Павла Полуботка (1917), хорунжий 2-го Запорозького полку 1-ї Запорозької дивізії і полку Чорних запорожців, заступник голови УНО, редактор «Українського вісника» (1937–1940).

Біографія

Провідні члени Легії Українських Націоналістів. Сидять зліва направо: Микола Сціборський, Микола Тобілевич, Теофіл Пасічник-Тарнавський, Леонід Костарів, Максим Загривний. Стоять зліва направо: Юрій Руденко, **Юрій Артюшенко**, Дмитро Пасічник, Роман Минів, Дмитро Демчук, Олександр Чехівський, Костянтин Дударів, Ярослав Герасимович

Народився 15 квітня 1899 року в Котельві (тоді Харківської губернії, нині смт, райцентр, Полтавська область, Україна). В метричній книзі Троїцького храму слободи Котельва Охтирськогоповіту Харківської губернії записано: "1899… № 15 … апрель… 4 рожден ... 5 крещен… сын Георгій... Слободы Котельвы крестиянинь Митрофань Михаиловь Артюшенко и законная его жена Пелагія Феодорова, оба православны"^[1].

Служив у РІА, зокрема в 4-му полку резерву, який до 1917-го року дислокувався в Житомирі.

Як член Ради Українського військового клубу ім. гетьмана Павла Полуботка Юрій Артюшенко організував у Житомирі 1-шу українську сотню. В 1918–1919-му роках воював у Запорізькій дивізії. Після арешту полковника Петра Болбочана на знак протесту покинув регулярне військо і пішов у повстанці.

1925 року разом з Миколою Сціборським та іншими однодумцями засновнував у Подєбрадах Легію українських націоналістів. Коли виникло питання про організаційне вітання, саме Юрій Артюшенко запропонував використати вітання чорношличників: «Слава Україні!» — «Козакам слава!». Пропозицію товариство прийняло, але з уточненням — відповідати треба було: «Героям слава!»

Випускник Української господарської академії в Подєбрадах. Член ОУН. 1934 року на вимогу польської влади уряд ЧСР відмовив йому у праві проживання. Жив у Німеччині, Румунії, Болгарії, Туреччині, Греції, Італії, знову в Німеччині, де зрештою 1937 року легалізувався. Від 1950 р. — у США. Співпрацював із різними українськими виданнями («Самостійна Україна», «Українське слово», «Новий шлях», «Свобода» та «Наш клич»). 1966 року в Чикаго вийшли його спогади «Події і Люди на моєму шляху боротьби за Державу. 1917—1966».

Військове звання — сотник Армії УНР (з 1 червня 1921; підвищений 1961), майор.

Вшанування пам'яті

На Котелевщині у його честь присуджується однойменна премія^[2].

Праці

Артюшенко Ю. Події і Люди на моєму шляху боротьби за Державу 1917—1966. Чикаго, 1966 [Архівовано 15 квітня 2016 у Wayback Machine.]

Примітки

↑ Державний архів Полтавської області. – Фонд 1011. – Опис 14. – Справа. – 24. – Арк. 183.
↑ З ініціятиви «Свободи» Котелевська райрада заснувала національно-патріотичну премію ім. Юрія Артюшенка. http://poltava.svoboda.org.ua. «Свобода» (Полтава). Архів оригіналу за 20 червня 2018. Процитовано 20 червня 2018.

Література

Дяченко П. Г. Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР. — К. : Видавництво «Стікс», 2010. — 448 с.
Коваленко Сергій. Артюшенко Юрій Митрофанович / Чорні запорожці: історія полку. 2-ге видання. — К. : Видавництво «Стікс», 2015. — 368 с.
Коваль Р., Моренець В. «„Подєбрадський полк“ Армії УНР». — Т. 1. — Київ: Історичний клуб «Холодний Яр», «Український пріоритет» (2016). — С. 42 — 44.
Кучерук О. С. Артюшенко Юрій Митрофанович [Архівовано 20 грудня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Коорд. бюро Енцикл. Сучас. України НАН України. — К. : Поліграфкнига, 2001. — Т. 1 : А. — С. 683—684. — ISBN 966-02-2075-8.
Тернистий шлях кубанця Проходи: Документальний роман / Вступ. слово Р. Коваля. — Вінниця : ДП «ДКФ», 2007. — 404 с.
Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга II. — К. : Темпора, 2011. — 355 с. — ISBN 978-617-569-041-3.

Посилання

Історичний клуб «Холодний Яр»^{[недоступне посилання з червня 2019]}

[1] Державний архів Полтавської області. – Фонд 1011. – Опис 14. – Справа. – 24. – Арк. 183.

[2] З ініціятиви «Свободи» Котелевська райрада заснувала національно-патріотичну премію ім. Юрія Артюшенка. http://poltava.svoboda.org.ua. «Свобода» (Полтава). Архів оригіналу за 20 червня 2018. Процитовано 20 червня 2018.

[1]

[2]