Анота́ція (лат. annotatio — зауваження, помітка) — короткий виклад змісту книги, статті, розробки, звіту тощо. Дозволяє робити висновки про доцільність їх докладнішого вивчення. При анотуванні крім змісту твору, враховується його призначення, цінність, направленість.
У етимологічному значенні слово трапляється в другій пол. І ст. н.е., але функціонально анотація була присутня вже в каталогах Александрійської бібліотеки (ІІІ ст до н.е.). Пізніше анотація у вигляді короткої характеристики тих чи інших авторів, відомостей про тематику їхніх праць, оцінки останніх використовувалась в бібліографічних словниках. З появою наукових журналів у другій пол. XVII ст. анотація дає початок жанрам наукової періодики, а пізніше – становленню анотованої бібліографії.
Обов’язковим елементом анотації є бібліографічний опис у редукованій формі (автор, назва, індекс тощо). Якщо бібліографічний опис ідентифікує документ чи його частину, то анотація ідентифікує зміст документа, вона є не формальною, а змістовою моделлю документального джерела.
Різновиди анотацій
Виокремлюють такі види анотації:
- сигнальна чи довідкова, характерна для видань державної бібліографії (уточнює назву чи доповнює бібліографічний опис фактичними відомостями);
- оціночна, характерна науково-допоміжній бібліографії (критична оцінка документа);
- рекомендаційна, що співвідноситься з відповідним видом бібліографії (характеризує зміст з врахуванням потреб цільової групи);
- описова;
- реферативна;
- методична;
- педагогічна;
За повнотою відбиття змісту розрізняють дві категорії анотацій – загальну (характеризує зміст документа в цілому) і аналітичну (характеризує частину чи аспект змісту), а за кількістю анотованих документів – монографічну та групову.
За сферами використання анотації бувають – бібліографічні, видавничі та книготоргівельні.
Структура анотації книги
Орієнтовно змістово-структурна модель анотації має такий вигляд:
- відомості про автора, упорядника;
- про текст, що містить видання;
- характеристика змісту твору;
- про науково-довідковий апарат;
- про оформлення, ілюстрації тощо;
- про читацьку адресу;
- цільове призначення видання;
Максимальний обсяг анотації — 600 символів.
Мова анотації: мова книги та 2 іноземні мови.
Реквізити анотації: автор, паспортні дані книги, текст, вказівки щодо категорії читачів.
Анотування наукових праць
В Україні місце розташування анотації, її обсяг, структура і зміст визначаються Держстандартом України та суб‘єктами видавничої діяльності. Поява електронних версій наукових видань та об‘єднання вебресурсів наукової періодики, в якому бере участь низка українських періодичних видань, спонукає переглянути практику анотування наукових праць. В електронних версіях зарубіжних наукових видань анотації статей часто становлять не менше 1000 знаків. У журналі «Українознавство» відбувся перехід від стислої анотації наукових статей до розгорнутої (близько 700 знаків), де в узагальненій формі має подаватися головний результат здійсненого автором дослідження.
Поділ анотацій
- За способом характеристики документа розрізняють загальну анотацію, яка характеризує документ загалом, та аналітичну анотацію, що розкриває зміст окремого структурного елемента (розділу, глави, блоку та ін.) документа або його певний аспект.
- За обсягом та глибиною згортання інформації виділяють анотації: пояснювальну, яка в кількох словах чи в одному-двох реченнях розкриває недостатньо інформативну чи неповну назву документа; описову (розширену), що узагальнено характеризує зміст, містить перелік основних тем документа; реферативну, яка розкриває зміст основних тем, наближаючись за своїм рівнем до реферату.
- За кількістю анотованих документів анотації бувають монографічні – на один документ, групові або зведені – на кілька документів.
- За формою подання інформації розрізняють традиційні анотації, які мають формат звичайного текстового повідомлення, і так звані телеграфні анотації, що наводяться як формалізований текст, подібний до телеграфного повідомлення.
- За виконанням анотації поділяються на авторські (їх створює автор документа) та неавторські (готують редактори, бібліографи, упорядники).
Вимоги до анотацій
- Анотація повинна мати лаконічну, конкретну форму, але при цьому давати містку характеристику виданню без побічної інформації.
- Обсяг її зазвичай не має перевищувати 500—600 знаків.
- Під час написання анотації використовуються загальноприйняті слова, загальновживана лексика.
- Якщо у назві є малозрозумілі слова, їх потрібно пояснити.
- Не рекомендується наводити цитати з тексту.
- Рекламні елементи не повинні викривляти об'єктивну характеристику видання.
Сигнальна (довідкова) анотація
Зазвичай, даний вид анотації уточнює та доповнює назву. Типова структура сигнальної анотації наступна:
- Бібліографічний опис
- Змістова частина:
- Призначення видання
- Відомості про авторів.
- Проблема, тема, що лежать в основі.
- Основні питання які розглядалися, отримані результати, галузь, висновки, додаткова інформація.
- Особливості художньо-поліграфічного оформлення.
- Наявність та особливість апарату книги.
- Читацьке призначення.
Оціночна
Характерна науково-допоміжній бібліографії. Типова структура:
- Бібліографічний опис
- Змістова частина:
- Характеристика нового, цінного і корисного в тексті.
- Оцінка соціального значення видання.
- Різноманітні ідеї, досягнення.
Рекомендаційна
Типова структура:
- Бібліографічний опис;
- Змістова частина;
Див. також
Посилання