Анн Ідальго

Анн Ідальго
ісп. Ana María Hidalgo Aleu
фр. Anne Hidalgo
Ім'я при народженніісп. Ana María Hidalgo Aleu
Народилася19 червня 1959(1959-06-19)[1][2][…] (65 років)
Сан-Фернандо, Кадіс, Андалусія, Іспанія, Париж[4] або Кадіс, Андалусія, Іспанія[4]
Країна Франція[5]
 Іспанія[5]
 Іспанія
 Іспанія[4]
 Франція[4]
Національністьіспанці у Франціїd[6]
Діяльністьполітична діячка, Personnel of direct services to individuals
Alma materУніверситет Жана Мулена Ліон 3 і Університет Париж X Нантер
Знання мовфранцузька[7], іспанська і англійська
Посадаmember of the regional council of Île-de-Franced, мер Парижаd[1], Councillor of Metropolis of Greater Parisd[1], 2016-2019 UCLG Co-Presidentd[8][9], Councillor of Parisd[1], мер Парижаd[10], Councillor of Parisd[10] і голова[11]
ПартіяСоціалістична партія
Конфесіяатеїзм
Брати, сестриMary Hidalgod
У шлюбі зЖан-Марк Жерменd[12] і Philippe Jantetd
Діти (3)Matthieu Jantet-Hidalgod, Elsa Jantet-Hidalgod і AGHd
Зріст1,63 м[13]
Очікарі[d]
Автограф
Нагороди
Сайтparis.fr/pages/anne-hidalgo-2252
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ідальго.

Анн Ідальго (фр. Anne Hidalgo), уроджена Ана Марія Гідальго Алеу (ісп. Ana María Hidalgo Aleu; нар. 19 червня 1959(19590619), Сан-Фернандо, Андалусія, Іспанія) — французький політик, мер Парижа (з 2014 року). Перша жінка на посаді мера Парижа за всю історію міста.

Біографія

Народилася 19 червня 1959 року в іспанському місті Сан-Фернандо, проте 1961 року з батьками, Антуаном і Марі Ідальго, переїхала до Франції, оселившись в Ліоні.

Її дід по батьківській лінії, Антоніо Гідальго, був іспанським комуністом і в 1937 році втік з франкістської Іспанії через Піренеї на віслюку до Франції. Вже через два роки він повернувся до Іспанії (один з чотирма дітьми, дружина не пережила зворотного шляху), де його заарештували і засудили до смертної кари, замінивши її згодом на довічне ув'язнення, і через три роки відпустили.

Здобувши освіту в галузі соціальної роботи та права, Анн Ідальго з 1984 року почала працювати інспектором з праці і продовжувала це заняття до 1993 року, коли почала працювати в Делегації з професійної підготовки в Міністерстві праці. З 1995 по 1996 рік брала участь у складі місії в Міжнародному бюро праці в Женеві. З 1996 по 1997 рік працювала в компанії Générale des Eau.

З 1997 року пішла в політику. Працювала на різних посадах в кабінетах міністрів Мартін Обрі, Ніколь Пері і Маріліз Лебраншю.

З 2001 року працює заступником мера Парижа, соціаліста Бертрана Деланое.

На муніципальних виборах 2014 стала кандидатом на посаду мера Парижа. Вийшла у другий тур разом з кандидатом від партії Союз за народний рух Наталі Косцюшко-Морізе. Перемігши в них, Ідальго стала першою жінкою, що обійняла посаду мера Парижа.

28 червня 2020 року Ідальго було обрано мером Парижа з 50,2 % голосів. У другому турі муніципальних виборів була рекордно низька явка виборців (63,3 %), які були відкладені через пандемію Covic-19.[14]

У вересні 2021 року Анн заявила про плани балотуватися на посаду президента Франції[15].

Особисте життя

Володіє французькою та іспанською мовами.

Заміжня вдруге, її чоловік — колега по Соціалістичній партії Жан-Марк Жермен, народила від нього 2002 року сина Артура. Артур Жермен — наймолодший француз, який перепливав Ла-Манш.

Від першого шлюбу народилися син Матьє (1986) і дочка Ельза (1988).

Незважаючи свою католицьку освіту, Ідальго є атеїсткою[16][17][18].

Нагороди

Підтримка України

15 липня 2018 року в день фіналу Чемпіонату світу з футболу в Москві нагадала про українського режисера, політв'язня Кремля Олега Сенцова[21]:

«У той час як у світі прикута увага до фіналу футбольного Чемпіонату світу в Москві, я дуже сильно думаю про Олега Сенцова, українського режисера, який перебуває в ув'язненні вже 4 роки.»

24 вересня 2018 року Муніципальна рада столиці Франції проголосувала за визнання Олега Сенцова почесним громадянином Парижа. Рішення ухвалене за пропозицією паризького мера Анн Ідальго[22][23].

Примітки

  1. ↑ а б в г Répertoire national des élus — 2019.
  2. ↑ Roglo — 1997. — 10000000 екз.
  3. ↑ Munzinger Personen
  4. ↑ а б в г Deutsche Nationalbibliothek Record #1036302342 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  5. ↑ а б https://www.parismatch.com/People/Politique/Le-jour-ou-je-suis-devenue-francaise-524624
  6. ↑ https://www.france24.com/en/20140405-paris-first-woman-mayor-anne-hidalgo-spain-immigrant-delanoe
  7. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  8. ↑ http://www.rabat2013.uclg.org/news/new-uclg-presidency-elected-rabat
  9. ↑ твіт — 2006.
  10. ↑ а б French National Directory of Representatives, 13 July 2020 — 2020.
  11. ↑ https://www.c40.org/blog_posts/paris-mayor-anne-hidalgo-elected-as-new-c40-chair
  12. ↑ https://paris.maville.com/actu/actudet_-Jean-Marc-Germain-homme-de-l-ombre-de-Martine-Aubry-et-epoux-d-Anne-Hidalgo_44484-2173128_actu.Htm
  13. ↑ https://vos-celebrites.fr/taille-celebrites.php?star=Anne-Hidalgo
  14. ↑ Anne Hidalgo Reelected As Mayor Of Paris Vowing To Remove Cars And Boost Bicycling And Walking. Forbes. Архів оригіналу за 29 червня 2020. Процитовано 28 червня 2020.
  15. ↑ Мер Парижа вирішила балотуватися на пост президента Франції. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 13 вересня 2021. Процитовано 13 вересня 2021.
  16. ↑ Le Mone: «Anne Hidalgo, première dame» Par Béatrice Gurrey [Архівовано 5 жовтня 2019 у Wayback Machine.] 04.04.2014| «Pour cette athée farouche, fille de républicains espagnols, élevée dans la religion catholique, la Terre sainte est devenue familière»
  17. ↑ Atlantico: «Quand Anne Hidalgo s'essaie à l'anglais pour critiquer Donald Trump, c'est…très gênant» [Архівовано 5 листопада 2018 у Wayback Machine.] 13 Mai 2016
  18. ↑ " À Cadix, Hidalgo soigne son image en pensant à 2014 " [Архівовано 1 липня 2019 у Wayback Machine.], Le Figaro, mis en ligne le 28 septembre 2012
  19. ↑ Ambassadeur de Suède on Twitter. Twitter. Процитовано 8 січня 2015.
  20. ↑ Зеленський символічно віддячив меру Парижа за підтримку енергетики під час терору рф. UA.NEWS (ua) . 20 квітня 2023. Процитовано 20 квітня 2023.
  21. ↑ Мер Парижа в день фіналу ЧС з футболу в Росії нагадала про політв'язня Сенцова [Архівовано 16 липня 2018 у Wayback Machine.] // Громадське, 15.07.2018
  22. ↑ Oleg Sentsov, citoyen d'honneur de la Ville de Paris. Mairie de Paris. 24 вересня 2018. Архів оригіналу за 24 вересня 2018. Процитовано 24 вересня 2018.(фр.)
  23. ↑ Сенцов став почесним громадянином Парижа. Українська правда. 24 вересня 2018. Архів оригіналу за 30 вересня 2018. Процитовано 30 вересня 2018.

Посилання