Народився 6 вересня 1925 року в Порто-Емпедокле на Сицилії в родині торговців сіркою. Син Джузеппе Каміллері, активного фашиста, учасника вуличних сутичок з комуністами і Маршу на Рим, лідера фашистського союзу Порто-Емпедокле, інспектора з трудових питань всіх портів південного узбережжя Сицилії, а з початком 1943 році американської окупації — керівника державної Сицилійської транспортної компанії (AST[it])[8].
З 1939 по 1943 рік Андреа Каміллері навчався в класичному ліцеї Агрідженто (раніше був швидко виключений з католицької школи, оскільки кинув яйце в розп'яття) і закінчив його без іспитів зважаючи на висадку союзників на Сицилії і початок бойових дій. Деякий час він витратив на подорож островом пішки або в німецьких і італійських армійських вантажівках, час від часу потрапляючи під обстріл.
В 1953 році почав кар'єру театрального режисера, працюючи переважно з п'єсами Артюра Адамова, Семюеля Беккета і Луїджі Піранделло. З 1958 по 1988 рік займався постановками на радіо і телебаченні, бувши співробітником мовної корпорації RAI (1954 році він вже подавав заяву, пройшов усний і письмовий іспит, але не був прийнятий на роботу — на думку самого Каміллері, через його комуністичні переконання). У 1953 році, готуючись до своєї першої театральної постановки, Каміллері познайомився зі своєю майбутньою дружиною Розетті делло Сієста, у 1957 році вона стала його секретарем, і вони одружилися. У 1958 році народилася старша дочка Андреїна, в 1960 — Елізабетта, а в 1963 — молодша, Маріоліна (правда, у той період Каміллері мало часу приділяв сім'ї, працюючи в театрах різних міст, зокрема, коли народилася Андреїна, він знаходився в Барі). У перший період роботи на RAI Каміллері був зайнятий тільки на радіо, в 1961 році перейшов на телевізійний канал і почав працювати на новоствореному другому каналі, де зайнявся постановкою телевистав — зокрема, з 1964 року інсценував детективні романи Жоржа Сіменона. З 1974 по 1990 рік викладав у Національній академії драматичного мистецтва (звідки його виключили як студента), з 1958 по 1968 — в Експериментальному кіноцентрі. У 1978 році опублікував свій перший роман Il corso delle cose[it], який написав ще в 1967—1968 роках, але довго не міг знайти видавця. У 1986 році став очевидцем мафіозної перестрілки в одному з кафе Порто-Емпедокле, під час якої загинули шестеро осіб, і зізнавався пізніше, що через отриману тоді психологічну травму не може дивитися американських бойовиків. За час своєї роботи на RAI Каміллері поставив як режисер близько 1300 радіопрограм, 120 п'єс, 80 телефільмів і невстановлену кількість телевізійних програм[9][10].
Літературний успіх
У 1992 році у видавництві Sellerio[it] вийшов друком роман «Сезон полювання»[it] (італ.La stagione della caccia), і Каміллері, у віці 67 років, вперше був помічений читачами і критикою[11].
У 1994 році побачив світ роман «Форма води[it]» (італ.La forma dell'acqua) — перший у серії про комісара поліції Сальво Монтальбано[it], яка створила міжнародну славу своєму автору[12]. Ім'я головного персонажа Каміллері запозичив у свого друга, іспанського журналіста і письменника Мануеля Васкеса Монтальбана[9].
В період святкування свого дев'яностоліття у 2015 році письменник пообіцяв продовжити серію романів про Монтальбано[14].
Мова
Примітною особливістю мови творів Каміллері є широке використання сицилійського діалекту. Італійський письменник Карло Лукареллі пригадав, як, вперше взявшись за роман Каміллері в поїзді, зразу ж зателефонував своїй видавчині Ельвірі Селлеріо[it] (саме вона публікувала Каміллері), і сказав, що їй слід було б розмістити у книзі поряд з оригіналом переклад тексту італійською мовою. Однак, буквально з другої сторінки раптом виявив, що цілком вільно може читати «каміллерійською»[11]. Такий літературний засіб, не обов'язково пов'язаний саме з Сицилією, але з використанням будь-яких діалектизмів в італійській літературі, з часом стали називати «cammilerismo»[15].
Актор
У 1999 році на екрани вийшов детективний фільм Рокко Мортелліті[it]«Стратегія маски[it]» (італ.La strategia della maschera), в якому Каміллері зіграв роль археолога[16]. Вперше він знявся в 1989 році в ролі другого плану в другому фільмі телевізійного серіалу «Шпигунська війна» (італ.di Guerra spie) — «Той потяг з Відня» (італ.Quel treno da Vienna) разом з Жаном Рошфором.
У 2009 році Каміллері й головний редактор журналу MicroMega (журнал)[it]Паоло Флорес д'Аркаїс[it] вели переговори з Антоніо Ді П'єтро про створення блоку їхнього «безпартійного списку» з «Італія цінностей» для участі в європейських виборах, але в березні того ж року було оголошено про провал[18].
У березні 2013 року Каміллері поряд з кількома іншими діячами культури і науки, зокрема Даріо Фо, Франкою Рамі, Маргеритою Хак і Барбарою Спінеллі[it], ініціював збір підписів під вимогою заборонити Берлусконі членство в Сенаті на підставі закону № 361 від 1957 року[19].
21 лютого 2016 року Каміллері разом з великою групою італійських діячів культури підписав звернення до депутатів парламенту із закликом підтримати законопроєкт про визнання цивільних союзів[ru][20].
«Рідзальята[it][ком. 6]» (Палермо, Sellerio, 2009. ISBN 88-389-2436-8). Перше видання італійською мовою роману «Смерть Амалії Сачердоте» (італ.La muerte de Amalia Sacerdote), спочатку опублікованого іспанською і відзначеного Premio Internacional de Novela Negra.
«Картина чудес. Тексти для театру, радуо, музики, кіно» (італ.Il quadro delle meraviglie. Scritti per teatro, radio, musica, cinema, Палермо, Sellerio, 2015 ISBN 88-389-3292-1).
«Летючі вікінгеси та ініш історії кохання у Віґаті» (італ.Le vichinghe volanti e altre storie d’amore a Vigàta, Палермо, Sellerio, 2015. ISBN 88-389-3417-7).
↑Збірка коротких оповідань, опублікованих раніше в різних щоденних газетах.
↑Рід рибальської снасті — сіть у формі дзвона с важками в нижній частині і з затягуваною горловиною.
↑Акрагас[it] — античне грецьке місто на місці сучасного Агрітдженто.
↑В оригіналі назва роману — цитата з Євангелія від Івана, глава 20, вірш 17, латинською мовою (слова Христа, звернені після воскресіння до Марії Магдалини).
↑Giorgio Dell’Arti (13 травня 2014). Andrea Camilleri. Cinquantamila giorni(італ.). Corriere della Sera. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 6 грудня 2015.
↑Luigi M. Cesaretti Salvi (2006). Camilleri, Andrea. Enciclopedia Italiana - VII Appendice(італ.). Treccani[ru]. Архів оригіналу за 23 грудня 2015. Процитовано 10 грудня 2015.
