Аліот

HD112185

Аліот


Дані дослідження
Епоха J2000,0
Сузір'я Велика Ведмедиця
Пряме піднесення 12г 54х  1,75с
Схилення +55° 57′ 35,4″
Видима величина (V) 1,76[1]
Характеристики
Спектральний клас A1
показник кольору U−B 0,02
яскравість B 1,813±0,006[2]
показник кольору B−V -0,022±0,003[2]
яскравість V 1,764±0,005[2]
Тип змінності
Дані фотометрії Стрьомґрена
колір b−y -0,01
індекс m1 0,17
індекс c1 1,15
індекс Hβ 2,87[1]
Дані фотометрії Гіппаркос
Максимальна яскравість 1,740[2]
Мінімальна яскравість 1,770[2]
Період фотометричної
змінності зорі 		5,08[2] доби
Астрометрія
Власний рух (μ) за пр. піднес.: 111,74± 0,45[2] мас/рік

за схиленням: -8,99± 0,49[2] мас/рік

Паралакс (π) 40,30 ± 0,62[2] мас
Відстань 80,93 світлових років
24,81 парсек
Подробиці
Маса M☉
Обертання Vsin(i)=33[3]км/сек
Інші позначення
*ep UMa, HD 112185, HIP 62956, HR 4905, BD+56 1627, GSC 3845-1190
Посилання
SIMBADдані для HD112185

Аліот (ε UMa, епсилон Великої Ведмедиці) — хімічно пекулярна зоря спектрального класу A1 й має видиму зоряну величину в смузі V приблизно 1,8.[1] Вона знаходиться у сузір'ї Великої Ведмедиці й розташована на відстані близько 80,9 світлових років від Сонця.[2]

Фізичні характеристики

Зоря Аліот обертається порівняно повільно навколо своєї осі. Проєкція її екваторіальної швидкості на промінь зору становить Vsin(i)= 33км/сек.[3] Телескоп Гіппаркос зареєстрував фотометричну змінність даної зорі з періодом 5,08 доби в межах від Hmin=1,77 до Hmax=1,74.[2]

Пекулярний хімічний склад

Зоряна атмосфера має підвищений вміст Cr.[1]

Магнітне поле

Спектр даної зорі вказує на наявність магнітного поля у її зоряній атмосфері. Напруженість повздовжної компоненти поля оціненої з аналізу крил ліній Бальмера становить 365,0±255,0 Гаус.[4]

Див. також

Джерела

  1. ↑ а б в г Renson P., Manfroid J., General catalogue of Ap, HgMn and Am stars, 2009, A&A...498..961
  2. ↑ а б в г д е ж и к л м ESA, 1997, The Hipparcos Catalogue, ESA SP-1200
  3. ↑ а б Royer F. et al. 2002, 'Rotational velocities of A-type stars', Astron. & Astrophys. 393, 897
  4. ↑ Bychkov V.D., Bychkova L.V., Madej J., 2003, 'Catalogue of averaged stellar effective magnetic fields', Astron. Astrophys. 407, 631


Сатурн Це незавершена стаття з астрономії.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.