Альгеніб

Альгеніб

Розташування γ Пегаса в сузір'ї позначено червоним колом
Дані спостереження
Епоха J2000
Сузір’я Пегас
Пряме піднесення 00г 13х 14.15123с[1]
Схилення +15° 11′ 00.9368″[1]
Видима зоряна величина (V) +2.84[2]
Характеристики
Спектральний клас B2 IV[3]
Показник кольору (B−V) –0,23[2]
Показник кольору (U−B) –0,85[2]
Тип змінності типу β Cep[4]
Астрометрія
Променева швидкість (Rv) +4,1[5] км/c
Власний рух (μ) Пр.сх.: +1,98[1] мас/р
Схил.: –9,28[1] мас/р
Паралакс (π) 8.33 ± 0.53 мас[1]
Відстань 390 ± 20 св. р.
(120 ± 8 пк)
Абсолютна зоряна
величина (MV) 		−2,64[6]
Фізичні характеристики
Маса 8,9 ± 0,1[3] M☉
Радіус 4,80 ± 0,39[7] R☉
Світність 5,840[8] L☉
Ефективна температура 21,179 ± 237[7] K
Обертальна швидкість (v sin i) 0[9] км/с
Інші позначення
Algenib, 88 Peg, HD 886, FK5 7, HIP 1067, HR 39, SAO 91781.[10]
Посилання
SIMBADдані для gam+Peg
Не плутати з Мірфак.

Альгеніб[11] (γ Пегаса/γ Pegasi або скорочено γ Peg)[12] — зоря в сузір'ї Пегаса, розташована в південно-східному куті астеризму, відомого як Великий Квадрат. Середня видима візуальна величина зорі +2,84[2], (четверта за яскравістю зоря в сузір'ї). Відстань до зорі виміряна методом паралаксу, приблизно 390 світлових років (120 парсеків) з похибкою 5 %[1].

Назва та позначення

Позначення Баєра — γ Пегаса.
Власна назва — Альгеніб[11].
Однойменна назва Альгеніб також є альтернативною назвою зорі α Персея[13]. 2016 року Міжнародний астрономічний союз організував робочу групу щодо назв зір (англ. Working Group on Star Names, WGSN)[14]. Перший бюлетень WGSN від липня 2016 року[15] містив дві таблиці назв, ухвалених WGSN; перша таблиця містила назву Альгеніб (лат. Algenib) для цієї зорі (для α Персея ухвалили власну назву Мірфак).

В індуїстській астрономії астеризм, який складається з γ Пегаса й α Андромеди, має назву «Уттарбхадрапада» (санскр. उत्तरभाद्रपदा), це 26-а накшатра.
Китайський астеризм «Стіна» (壁宿 (Bìxiù) також складається з γ Пегаса й α Андромеди[16], а сама γ Пегаса відома як «Перша зоря Стіни» (壁宿 一 Bìxiù yī)[17].

Характеристики

1911 року американський астроном Кейвін Бернс виявив, що радіальна швидкість γ Пегаса дещо коливається. Це підтвердив 1953 року американський астроном Д. Гарольд Макнамара, який визначив зорю як змінну типу β Цефея.[4] (Власне тоді він ідентифікував її як «змінну типу β Великого Пса», але згодом тип було перевизначено як «змінна типу β Цефея».)[18] Зоря має період радіальної пульсації 0,15175 доби (3,642 години), а також демонструє поведінку повільно пульсуючої зорі спектрального класу B (SPB) із трьома додатковими пульсаційними частотами[4]. Її видима зоряна величина коливається від +2,78 до +2,89 протягом кожного циклу пульсацій.

γ Пегаса має загальну світність у 5840 разів більшу Сонця[8], зовнішня атмосфера має ефективну температуру більше 21 000 К[7]. При цій температурі зоря світиться блакитно-білим відтінком[19]. Зоря має масу майже дев'ять M☉[3] і радіус близький до п'яти радіусів Сонця[7]. Зоряна класифікація В2 IV[3] передбачає, що це субгігант, у ядрі якого водень майже «вигорів» і зоря в процесі еволюції залишає головну послідовність. Швидкість обертання зорі не піддається вимірюванню — вона або обертається дуже повільно, або обернена до Землі майже полюсом[9].

Зоря має слабке магнітне поле[20], верхня межа диполярної напруженості близько 40 Гаусів[21].

Примітки

  1. ↑ а б в г д е van Leeuwen, F. (November 2007), Validation of the new Hipparcos reduction, Astronomy and Astrophysics, 474 (2): 653—664, arXiv:0708.1752, Bibcode:2007A&A...474..653V, doi:10.1051/0004-6361:20078357
  2. ↑ а б в г Crawford, D. L.; Barnes, J. V.; Golson, J. C. (1971), Four-color, H-beta, and UBV photometry for bright B-type stars in the northern hemisphere, The Astronomical Journal, 76: 1058, Bibcode:1971AJ.....76.1058C, doi:10.1086/111220
  3. ↑ а б в г Tetzlaff, N.; Neuhäuser, R.; Hohle, M. M. (January 2011), A catalogue of young runaway Hipparcos stars within 3 kpc from the Sun, Monthly Notices of the Royal Astronomical Society, 410 (1): 190—200, arXiv:1007.4883, Bibcode:2011MNRAS.410..190T, doi:10.1111/j.1365-2966.2010.17434.x{{citation}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  4. ↑ а б в Walczak, P.; Daszyńska-Daszkiewicz, J. (December 2010), Complex asteroseismology of the hybrid B-type pulsator γ Pegasi: A test of stellar opacities, Astronomische Nachrichten, 331 (9/10): 1057—1060, arXiv:1004.2366, Bibcode:2010AN....331.1057W, doi:10.1002/asna.201011456
  5. ↑ Wilson, Ralph Elmer (1953), General Catalogue of Stellar Radial Velocities, Washington: Carnegie Institution of Washington, Bibcode:1953GCRV..C......0W
  6. ↑ Huang, W. та ін. (2012), A catalogue of Paschen-line profiles in standard stars, Astronomy & Astrophysics, 547: A62, arXiv:1210.7893, Bibcode:2012A&A...547A..62H, doi:10.1051/0004-6361/201219804.
  7. ↑ а б в г Fitzpatrick, E. L.; Massa, D. (March 2005), Determining the Physical Properties of the B Stars. II. Calibration of Synthetic Photometry, The Astronomical Journal, 129 (3): 1642—1662, arXiv:astro-ph/0412542, Bibcode:2005AJ....129.1642F, doi:10.1086/427855
  8. ↑ а б Hohle, M. M.; Neuhäuser, R.; Schutz, B. F. (April 2010), Masses and luminosities of O- and B-type stars and red supergiants, Astronomische Nachrichten, 331 (4): 349, arXiv:1003.2335, Bibcode:2010AN....331..349H, doi:10.1002/asna.200911355
  9. ↑ а б Abt, Helmut A.; Levato, Hugo; Grosso, Monica (July 2002), Rotational Velocities of B Stars, The Astrophysical Journal, 573 (1): 359—365, Bibcode:2002ApJ...573..359A, doi:10.1086/340590. The zero value is for v sin i, so v and/or i must be small.
  10. ↑ Gamma Pegasi. SIMBAD. Архів оригіналу за 10 січня 2019. Процитовано 9 січня 2019.
  11. ↑ а б Пегас // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 347. — ISBN 966-613-263-X.
  12. ↑ IAU Catalog of Star Names. Архів оригіналу за 7 липня 2018. Процитовано 28 липня 2016.
  13. ↑ Персей // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 351. — ISBN 966-613-263-X.
  14. ↑ IAU Working Group on Star Names (WGSN). Архів оригіналу за 13 травня 2020. Процитовано 22 травня 2016.
  15. ↑ Bulletin of the IAU Working Group on Star Names, No. 1 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 17 квітня 2018. Процитовано 28 липня 2016.
  16. ↑ (кит.) p. 170, 中國星座神話, written by 陳久金. Published by 台灣書房出版有限公司, 2005, ISBN 978-986-7332-25-7.
  17. ↑ (кит.) 香港太空館 — 研究資源 — 亮星中英對照表 [Архівовано 25 жовтня 2008 у Wayback Machine.], Hong Kong Space Museum. Accessed on line November 23, 2010.
  18. ↑ McNamara, D. H. (June 1953), Gamma Pegasi: A Beta Canis Majoris Star of Small Velocity Amplitude, Publications of the Astronomical Society of the Pacific, 65 (384): 144, Bibcode:1953PASP...65..144M, doi:10.1086/126561
  19. ↑ The Colour of Stars, Australia Telescope, Outreach and Education, Commonwealth Scientific and Industrial Research Organisation, 21 грудня 2004, архів оригіналу за 10 березня 2012, процитовано 16 січня 2012 {{citation}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка) [Архівовано 2013-12-03 у Wayback Machine.]
  20. ↑ Butkovskaya V.V., Plachinda S.I. (Jul 2007). A study of the β Cephei star γ Pegasi: binarity, magnetic field, rotation, and pulsations. Astronomy and Astrophysics. 469 (3): 1069—1076. doi:10.1051/0004-6361:20065563. We have detected the presence of a weak magnetic field on the star. The longitudinal component of the field varies from -10 G to 30 G with the stellar rotation.
  21. ↑ Neiner, C. та ін. (February 2014), γ Pegasi: testing Vega-like magnetic fields in B stars, Astronomy & Astrophysics, 562: 8, arXiv:1312.3521, Bibcode:2014A&A...562A..59N, doi:10.1051/0004-6361/201323093, A59, архів оригіналу за 5 листопада 2018, процитовано 9 січня 2019.

Посилання

Див. також