Александр Еміль Жан Єрсен

Александр Єрсен
Олександр Єрсен, молоді роки.
Олександр Єрсен, молоді роки.
Олександр Єрсен, молоді роки.
Ім'я при народженніфр. Alexandre Emile Jean Yersin
Народився22 вересня 1863(1863-09-22)
Обон, кантон Во, Швейцарія
Помер28 лютого 1943(1943-02-28) (79 років)
Нячанг, В'єтнам
ПохованняНячанг
Країна Франція[1]
 Швейцарія
Національністьфранцуз швейцарського походження
Діяльністьлікар, бактеріолог, мандрівник-дослідник, агроном, біолог
Alma materЛозанський університет
Галузьбактеріологія
ЗакладІнститут Пастера
Messageries Maritimesd
Hanoi Medical Universityd
ЧленствоAcadémie des sciences d'outre-merd[2]
Паризька медична академія
Відомий завдяки:відкриття збудника чуми
Нагороди
CMNS: Александр Еміль Жан Єрсен у Вікісховищі

Алекса́ндр Емі́ль Жан Є́рсен (фр. Alexandre Emile Jean Yersin; 22 вересня 1863, Обон, Швейцарія — 28 лютого 1943, Нячанг, В'єтнам) — швейцарський науковець, лікар, який відкрив збудника чуми — чумну паличку; розробляв перші способи запобігання поширення цієї хвороби.

Життєпис

Ранні роки

Олександр народився в родині французів, які мешкали у Швейцарії в кантоні Во, в містечку Обон фр. (Aubonne).

Два роки вивчав медицину в місті Лозанна. Потім, як звичайний західноєвропейський космополіт, продовжив навчання в місті Марбург (Німеччина), а у 1884—1886 роках перебрався у Париж. Аби зробити кар'єру, отримав громадянство Франції у 1888 році.

В інституті Пастера

У 1886 році він отримав запрошення працювати в одній з лабораторій Вищої Нормальної школи. Його запросив відомий французький мікробіолог Еміль Ру, разом з яким він брав участь у розробці сироватки проти сказу. У 1888 році Єрсен успішно захистив дисертацію на науковий ступінь доктора наук. У 1889 році, як співпрацівник Еміля Ру, перейшов у щойно заснований інститут Луї Пастера.

Праця у В'єтнамі та Гонконзі

У 1890 році Єрсен виїхав у Французький Індокитай (колоніальний район Франції в цьому районі Азії).

Єрсен в літньому віці.

У 1894 році за розпорядженням французького уряду був направлений до Гонконгу, де почав вивчати наслідки манчжурської легеневої чуми і 20 червня 1894 року виявив збудника цієї хвороби[3]. Паралельно японський вчений Кітасато Сібасабуро[4] теж проводив дослідження по виявленню збудника чуми. Він швидше за Єрсена їх оприлюднив. Перевірки результатів досліджень Сібасабуро та Єрсена виявили, що першість у факті виявлення все-таки на боці французького науковця. Збудника чуми, знайденого Єрсеном, було також виявлено у тілах померлих пацюків, як це припускав до цього Єрсен. Це відкрило шлях до пов'язування епідемії серед людей з епізоотією серед тварин і сформувало шляхи до впровадження профілактичних заходів. У 1895 році Єрсен поїхав до інституту Пастера у Парижі, де в співпраці з Емілем Ру, Альбертом Кальметтом і Амедеєм Боррелем створив першу протичумну сироватку. По закінченню праці, Єрсен у тому ж році повернувся до В'єтнаму в містечко Нячанг, де створив лабораторію з виробництва протичумної сироватки. У 1905 році лабораторія в Нячангу стала філією інституту Пастера в цій країні. Єрсен залишився у В'єтнамі і заснував у місті Ханой у 1902 році Медичну школу. Він був її першим директором до 1904 року.

Єрсен та інтродукція рослин

Єрсен брав активну участь у інтродукції незвичних для В'єтнаму рослин, серед яких були і каучукові дерева (бразильська гевея), яку вивезли з Бразилії до Індокитаю. Для власних експериментів з новими рослинами, науковець ще у 1897 році отримав концесію від уряду на право створити сільськогосподарську станцію Сайо Дау. У 1915 році він також розпочав дослідження з акліматизації у В'єтнамі хінного дерева (Cinchona ledgeriana), яке завезли з Анд в Південній Америці. Це сприяло створенню ліків проти малярії, хвороби, що досить поширена в країнах Індокитаю і донині.

Увічнення пам'яті

Помер Александр Єрсен 28 лютого 1943 року у В'єтнамі. Є декілька міст В'єтнаму, де вулиці, ліцеї, вищі навчальні заклади названих на його честь. У місті Нячанг створено музей Александра Єрсена.

Твори

  • «La peste bubonique à Hong Kong», in Revue Médicale de la Suisse romande, 1994, p. 393—395 (фр.)

Див. також

Примітки

  1. ↑ http://webext.pasteur.fr/archives/yer0.html — Інститут Пастера.
  2. ↑ https://web.archive.org/web/20181128034928/http://www.academieoutremer.fr/academiciens/fiche.php?aId=843
  3. ↑ D. J. Bibel, T. H. Chen: Diagnosis of plaque: an analysis of the Yersin-Kitasato controversy. In: Bacteriological reviews. v. 40, Nr. 3, Septembre 1976, p. 633–651, ISSN 0005-3678. PMID 10879. Повний текст на PMC: 413974. (Review).
  4. ↑ Також часто іменують Кітазато Шибасбуро.

Джерела

  • Noël Bernard, Yersin: pionnier, savant, explorateur, La Colombe, 1955, 180 p (фр.)
  • Bertil Galland, L'Histoire Vaudoise, 24 Heure édition, 1973, 236 p. (фр.)
  • Eugène Olivier, Pestes dans les pays de Vaud, F. Rouge & Cie, 1944, 47 p. (фр.)
  • Guy Saudan, La médecine à Lausanne du XVIe au XX|e, Le Verseau, 1991, 273 p. (фр.)
  • Christian Colombani, « Saint Yersin de Nha-Trang », in Le Monde, édition du 28.12.91 (фр.)
  • Emile C. Bonard, " La peste et Alexandre Yersin (1863—1943) ", in Revue Médicale de la Suisse romande, 1994, p. 389—391 (фр.)
  • Vera Koebling-Waldis, " La peste en Suisse ", in Revue Médicale de la Suisse romande, 1994, p. 397—403 (фр.)
  • Bernardino Fantini, " Un jeune pastorien chez Koch: Yersin, 1888 ", in Revue Médicale de la Suisse romande, 1994, p. 429—437 (фр.)
  • Jacqueline Brossolet, " Autour des lettres d'Alexandre Yersin à sa famille ", in Revue Médicale de la Suisse romande, 1994, p. 445—450 (фр.)
  • Henri H. Mollaret et Jacqueline Brossollet, Alexandre Yersin ou le vainqueur de la peste, Fayard, 1985. (фр.)

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Александр Еміль Жан Єрсен