Про ранні роки композитора, як і його місце народження, бракує інформації. Більшу частину життя він провів в Італії, Франції і в Нідерландах на придворних посадах, більшість з яких, імовірно, залишив без дозволу. В 1471—74 роках служив при дворі Сфорца в Мілані, в 1476 — вікарієм у соборі Камбре; з 1500 — у Брюсселі при дворі Філіпа I Красивого. Двічі (у 1501—03 і бл. 1506) супроводжував Філіпа Красивого в Іспанію.
Спадщина Аґріколи охоплює різні жанри як церковної, так і світської музики. Він є автором 9 мес, 2 кредо, близько 25 мотетів, 93 шансонів. Аґрікола належить до числа найвизначніших композиторів школи Окегема. Твори Аґріколи, стилістично споріднені музиці Й. Окегема, опубліковані в перших друкованих виданнях О. Петруччі.
Література
Reese G., Music in the Renaissance, N. Y., 1954.
Музыкальная энциклопедия : [в 6 т.] : [рос.] / гл. ред. Ю. В. Келдыш. — М. : Советская энциклопедия : Советский композитор, 1973—1982. — (Энциклопедии. Словари. Справочники).(рос.)
Wegman, Rob; Fitch, Fabrice. L. Macy (ред.). Alexander Agricola. Grove Music Online. Архів оригіналу за 21 липня 2007. Процитовано 28 October 2010.(необхідна підписка)
Edward R. Lerner, «Alexander Agricola.» The New Grove Dictionary of Music and Musicians, ed. Stanley Sadie. 20 vol. London, Macmillan Publishers Ltd., 1980. (ISBN 1-56159-174-2)
Honey Meconi, Pierre de la Rue and Musical Life at the Habsburg-Burgundian Court. Oxford, Oxford University Press. 2003. ISBN 0-19-816554-4
