Належить до радіоактивного сімействаурану-235 (так званий ряд актинію). Зустрічається у всіх уранових рудах, проте його кількості невеликі через низький вміст материнської речовини — 235U. При радіоактивній рівновазі на 1 г урану припадає 2×10−10 г 227Ac[4].
Утворення та розпад
Актиній-227 безпосередньо утворюється в результаті α-розпаду нукліду 231Pa (період напіврозпаду складає 3,276(11)×104 років) і β--розпаду нукліду 227Ra (період напіврозпаду становить 42,2(5) хв):
З імовірністю 1,38(36)% актиній-227 розпадається з випромінюванням альфа-частинки та утворенням нукліду францію 223Fr (виділена енергія 5042,19(14) кеВ):
Видобуток актинія-227 з природних джерел надзвичайно ускладнений через близькість хімічних властивостей актинія і лантану (а також інших рідкісноземельних металів), тому міліграмові кількості актинія-227 отримують штучним способом, опромінюючи нейтронами нуклід радію 226Ra[4][5]
Можливе отримання актинія-227 з відходів виробництва урану[6].
Схеми переробки опроміненого радію засновані на застосуванні методів екстракції та іонного обміну[4].
Застосування
Суміш 227Ac і 9Be використовується виготовлення джерел нейтронів (нейтрони утворюються при опроміненні ядер 9Be альфа-частинками, що випускаються актинієм-227). Отримані Ac-Be джерела з виходом нейтронів в 10 8 -10 9нейтрон/с середня енергія нейтронного спектра(інші мови) дорівнює 4,6 МеВ. Порівняно з Ra-Be джерелами Ac-Be джерела зручніші для застосування, оскільки характеризуються меншим відношенням гамма-випромінювання до нейтронного потоку[4][5].
Через високе питоме енерговиділення (14,5 Вт/г) та можливості отримання значних кількостей термічно стійких сполук 227Ac може використовуватися для створення термоелектричних генераторів тривалої дії (у тому числі придатних для космічних цілей)[4].
↑ абвгдКаралова З. К., Мясоедов Б. Ф.Актиний. — М. : Наука, 1982. — 144 с. — (Аналитическая химия элементов) — 1150 прим. Архівовано з джерела 27 жовтня 2022
↑ абХимическая энциклопедия: в 5 т / Редкол.:Кнунянц И. Л. (гл. ред.). — М. : Советская энциклопедия, 1988. — Т. 1. — С. 78. — 100000 прим.
↑Лаврухина А. К.[ru], Поздняков А. А. Аналитическая химия технеция, прометия, астатина и франция. — М. : Наука, 1966. — С. 260—301. — 3200 прим.