Історія чемпіонств Національної футбольної ліги

За всю свою історію Національна та її конурентка Американська футбольна ліга використовували різні принципи визначення чемпіонів, включаючи певний період міжлігових поєдинків для визначення національного чемпіона.

Заснована у 1920 році у Кантоні, [[Огайо), НФЛ називала чемпіоном найкращу команду з турнірної таблиці, перейшовши на систему плейофф у 1933 році (одна гра плей-офф знадобилася у 1932 році).

Згодом конкуренти Футбольна конференція Ол-Америка та Американська футбольна ліга злилися з НФЛ (лише дві команди AAFC досі існують – Клівленд Браунс та Сан-Франциско Фортинайнерс, дебютували у Національній лізі у Сезон НФЛ 1950, але показники AAFC та чемпіонати конференції не відображені у історії ліги.^[1][2] АФл дебютувала у 1960 році та застосовувала систему плей-офф подібно до конкурента.

У період з 1966 і до 1969, напередодні злиття ліги проводили безспірну чемпіонську гру, яку назвали спочатку the AFL-NFL World Championship Game, а потім перейменували на Супербоул.

Після обєднання у 1970 році Супербоул продовжив бути назвою гри для визначення чемпіона Національної футбольної ліги. Найважливішим фактором обєднання стало приєднання усіх 10 команд АФЛ до конкуруючої ліги, а всі результати та чемпіонські титули АФЛ були включені до статистики НФЛ. Колишня чемпіонська гра НФЛ стала чемпіонською грою НФК, відповідну назву – Чемпіонська гра Американської футбольної конференції. Колишня гра чемпіонів АФЛ та НФЛ стала грою чемпіона Національної та Американської футбольних конференцій.

Грін-Бей Пекерс виграли найбільше чемпіонських титулів у НФЛ – 13 (девять напередодні змін та чотири Супербоули, включно з першими двома іграми між АФЛ та НФЛ). Чикаго Берс займають друге місце з девятьма (вісім титулів НФЛ та один Супербоул). У Клівленд Браунс та Нью-Йорк Джайантс ділять третє місце з вісьмома титулами. У Браунс чотири титули НФЛ та чотири перемоги у AAFC. Наступний титул стане девятим і зрівняє їх з Берс. Джайянтс також мають аналогічні шанси, адже чотири з восьми титулів буди до епохи Супербоулу. Нью-Йорк Джетс та Канзас Сіті Чіфс з АФЛ виграли останні дві гри старого формату уже після затвердження назви Супербоул.

З моменту започаткування у 1920, Національна футбольна ліга не практикувала систему плей-офф або гри за визначення чемпіона: перемогу здобувала команда, яка займала перше місце з найкращим рекордом проиягом регулярного сезону, який визначався процентом перемог за виключенням нічиїх. Іноді це призводило до незвичних результатів, тому що команди грали від шести до 20 матчів у лізі, далеко не всі команди грали рівну кількість матчів або ж проти фаворита ліги.

У результаті в перших шести сезонах ліги, чотири титули ліги обговорювіав та призначав виконавчий комітет ліги. У 1920 році Акрон Прос завершили сезон без поразок з трьома нічиїми, але дві команди що виграли більше матчів – Буффало Олл-Американс та Декатур Стейліз - висловилися за поділ титула, однак обидві петиції відхилили. Акрон отримав перший (і єдиний) Кубок Брансвік-Балк-Коллендер. За сучасними правилами Акрон та Буффало були б співчемпіонами. ^[3] Акрон та Буфало нагородили своїх гравців золотими медалями^[4]

Ситуація повторилася наступного року між Олл-Американс та Стейліс(зараз остання базується у Чикаго). Буффало наполягало, що останній поєдинок між ними був товариським і її не варто включати до турнірної таблиці, натомість власник чикагців Джордж Халас і керівництво ліги наполягало на протилежному (ліга на той час не визнавала товариські матчі). У підсумку спірна гра, яку зіграли пізніше, отримала більшу вагу та стала де-факто розіграшем чемпіонства. У Чикаго виявилося на нічию менше.

Майже ідентична ситуація склалася у 1924, коли Чикаго спробував тактику у фінальній грі проти Клівленд Буллдогс, але ліга визнала протилежне та оголосила останню гру післясезонною, видавши Буллдогс третій поспіль чемпіонський титул.

Четвертий і останній випадок стався у наступного сезону між Поттсвілл Марунс та Чикаго Кардиналс. Марунс були суперечливо відсторонені наприкінці сезону 1925 за несанкціоновану гру проти команди поза лігою, дозволивши чикагцям зіграти два простих матчі (зокрема проти школярів, що теж суперечило правилам ліги) та обійти Поттсвілл у таблиці. Ліга нагородила Кардиналс одним з двох титулів у їх історії, але чикагці відмовилися, зберігши вакантність чемпіонства.

Лише 1933 року після придбання команди родиною Бідвіллів, команда відкликала свою відмову та забрала кубок. Це рішення викликало суперечки, що досі тривають. Бідвілли чинять спротив змінити рішення на користь команд з Філадельфії. Ліга визнала титул Кардиналс та закрила тему. Відвідувачі Залу слави оглядають саморобний чемпіонський чемпіонський трофей Марунс. Іронічно, але саме перемога Поттсвілла над зірками Нотр-Дам підтвердила перевагу професійного футболу над студентським.

Частково причина протистоянь ранніх чемпіонств криється у критеріях, що ліга використовувала для визначення чемпіона. Вона ґрунтувалася на системі процент перемог, де кількість перемог ділили на кількість матчів за винятком нічиїх. Такі результати почали враховувати у 1972 році, визнавши їх половиною перемоги та половиною поразки, але принцип ретроспективності не застосували. За цієї умови змінилися б результати чемпіонатів 1920-1931 років. Зокрема, Буффало Олл-Американс зрівнялися б з Акрон Прос за підсумками 1920 року, Дулут Келліс зрівнялися б з Бульдогами 1924 року, а Поттсвілл Марунс однозначно б перемогли 1925, а Нью-Йок Джаянтс – 1930.

За диференціалу перемог та поразок, характерного для бейсболу, Декатур Стейліз перемогли б у 1920 році за рахунок однієї гри переваги над Буффало, а сезон 1924 року виграли б Френкфорд Єллоу Джекітс, які б обійшли Клівленд на чотири гри за таких умов з результатом 10–3–1. Наприкінці сезону 1932 року, Чикаго Берс та Портсмут Спартанс мали однаковий процент перемог .857, але Спартанс мали рекорд 6-1-4, тоді як у Берс він був 6-1-6, беручи до уваги шість перемог та одну поразку. Водночас Грін-Бей Пекерс завершили сезон з десятьма перемогами, трьома поразками та нічиєю.

За умови системи, що діє з 1972, коли нічия рахується як половина перемоги та поразки, Пекерс би виграли четвертий поспіль титул з рекордом 10-3-1 (.750, +7), другими були б Спартанс 6-1-4 (.727, +5), третіми були б Берс 6-1-6 (.692, +5)

Для визначення чемпіона ліги, попередньо, за наказом Джорджа Престона Маршалла ліга вирішила провести першу офіційну гру плей-офф у Чикаго на Ріглі Філд. Через складні погодні умови та побоювання низької явки глядачів, гру перенесли всередину Чикаго Стедіум, що змусило тимчасово змінити правила. Гра проходила на 80-метрофому модифіковану брудному полі. Чикаго перемогли 9-0, і оскільки гра зараховувалася у підсумкову таблицю, Чикаго оформили чемпіонство, а Портсмут посіли третє місце позаду Грін-Бей.

Низка змін правил для гри у приміщенні 1932 року стали постійними: гольові пости стали ближче до цільової лінії, кожен розіграш починався між хеш-поділками, а пас уперед міг стартувати з будь-якої відстані від лінії скріміджа (раніше було 5 ярдів).

Плей-офф став дуже популярним, тож НФЛ сформувала два дивізіони, переможці яких з 1933 розігрували чемпіонство.

Починаючи з 1933 року, Національна футбольна ліга обирала чемпіона на основі єдиної гри плейофф, відомої як Чемпіонська гра НФЛ. У цей період ліга розділила команди на дві групи, відомі як дивізіони, а з 1950 року - конференції.

• Дивізіони (1933–1949): Східний та Західний
• Конференції (1950–1952): Американська та Національна
• Конференції (1953–1966): Східна та Західна
• Конференції та дивізіони (1967–1969): Східна' (Столичний та Столітній) та Західна (Центральний та Узбережний)

Домашнє поле для чемпіонської гри 1933 визначалося відсотком перемог та поразок; переможець Західного дивізіону Чикаго Берс продемонстрував кращий результат 10-2-1 у порівнянні зі східним переможцем Нью-Йорк Джаєнтс. Починаючи з наступного сезону дивізіони чергувалися у прийомі плей-офф, де східні команди грали вдома у непарні, а західні – у парні. Якщо було дві команди, які претендували на перемогу у дивізіоні/конференції, додаткова гра плей-офф визначала переможця, що проходив до чемпіонської гри. Місце такої гри визначав жереб. (За 34 сезони таке траплялося 9 разів: 1941, 1943, 1947, 1950 (у обидвох конференціях), 1952, 1957, 1958 та 1965).

Востаннє таке трапилося у 1965 році, коли Грін-Бей Пекерс та Балтимор Колтс посіли перше місце Західної конференції з однаковим підсумком 10-3-1. Грін-Бей виграло у Балтимора обидва матчі регулярного сезону, але за відсутності тай-брейку, плей-офф конференції відбувся 26 грудня посередині між кінцем регулярного сезону та вирішальною грою. Східний переможець Клівленд Браунс фінішував з підсумком 11-3-0 та не грав того тижня. Чемпіонську гру зіграли у визначену дату 2 січня 1966 – це був перший випадок коронації чемпіона у січні. Грін-Бей виграли обидві матчі, перегравши лазаретних Колтів (з третім за значимістю квотербек [[Том Матте])] у додатковий час завдяки контроверсійному філд гоулу) 23-12 та взявши титул на дуже брудному полі (у підсумку це була остання гра у НФЛ Джима Брауна).

З 1960 по 1969 НФЛ проводило додаткову гру постсезону під назвою the "Кубок плей-офф" (відомий як "Вигідний кубок Берта Белла" або "Кубок фіналістів"). Ці матчі були протистояннями других команд конференцій; телевізійна мережа CBS анонсувала as "матчі за бронзу Національної футбольної ліги." Усі матчі відбувалися у Маямі на місцевому стадіоні Оранж Боул наступного тижня після чемпіонської гри. Зараз НФЛ відносить ці матчі до товариських та не включає їх до офіційних записів, учасників чи статистики. Кубок Плей-офф припинили після злиття АФЛ і НФЛ, кінцева гра відбулася у січні 1970 року.

Починаючи з 1934 року переможець отримував Меморіальний трофей Еда Торпа. Трофей було названо на честь Еда Торпа, видатного рефері, експерта правил та дилера спортивних товарів. Він помер у 1934 році і великий перехідний трофей крокував від чемпіона до чемпіона з карбувангням нових імен. Клуб отримував копію трофею. Його востаннє вручили Міннесоті Вікінгс 1969 року

Пізнішеу 1940 році президент НФЛ Кал Сторк огоосив, що періоди раптової смерті будуть зараховуватися у кожній грі плейофф у цілях визначення володаря титулу у дивізіоні. При цьому підкреслювалося, що правило не стосується чемпіонсько гри. У випадку нічиєї буде оголошено співчемпіона.^[5]. Хоча співчемпіонство визнали прийнятним, але пріоритетом став переможець кожної гри на вибування. Комісіонер Елмер Лейден 1941 року запропонував схожий принцип за винятком одного обиеження. Жереб визначатиме володаря трофею у випадку завершення чемпіонської гри внічию.^[6]

Овертайм у ситуації раптової смерті офіційно затвердили для чемпіонських ігор НФЛ у 1946 році ^[7] і діє понині^[8][9] Перша гра плей-офф, де знадобилося задіяння цього правила, став Фінал НФЛ 1958.

Фінали 1955 та 1960 років відбулися у понеділок після обіду через те, що у ці роки Різдво випадало на неділю.

Футбольна конференція Олл Америка створена у 1944 для конкуренції з НФл. І хоча ліга збирала схожу відвідуваність у порівнянні з НФЛ у останні три сезони, але домінування Клівленд Браунс призвело до її краху.
                

Протягом перших трьох сезонів, ліга розділилався на Східний та Західний дивізіони (1946-1948). Наступаного, 1949 року, у лізі не було дивізіонів. Місце перших трьох фіналів визначалося аналогічно до НФЛ – дивізіонною ротацією. У 1949 році ліга провела плей-офф з- чотирьох матчів, господарями яких ставали команди з кращим процентом виграшів.

Браунс під керівництвом квотербека Отто Грема виграла всі чотири чемпіонські ігри.

Тай-брейк знадобився у 1948 році, щоб вирішити нічию між Балтимор Колтс та [[Буффало Біллс(AAFC) для визначення чемпіона східного дивізіону. У 1949 році пройшли півфінали плей-офф, у підсумку чемпіонство розігрували володарі першого місця Браунс та другого [[Сан-Франциско Фортинайнерс.

У 1948, Браунс стали першою професійною футбольною командою, що закрила регулярний сезон без поразок та нічиїх – за 24 роки до 1972, коли Маямі Долфінс виконає завдання, але цей факт не згадується у щоденниках НФЛ. На відміну від АФЛ, історія якої вважається частиною НФЛ, результати AAFC та все, що повязане з конференцією, нею не визнається. Щоправда, недіюча конференція зафіксована у стінах Залу Слави ліги. До записів НФЛ потрапили окремі життєписи гравців AAFC.

Між 1946 та 1948 роками переможці дивізіонів зустрічалися між собою у фіналі конференції. У 1949 році був лише один дивізіон з 7 команд, тож чемпіонська гра була останньою в рамках турніру чотирьох.

1946 22 грудня Клівленд Браунс 14–9 Нью-Йорк Янкіс, Муніципальний стадіон Клівленда, 41,181

1947 14 грудня Клівленд Браунс 14–3 Нью-Йорк Янкіс, Янкі Стедіум, 60,103

1948 19 грудня Клівленд Браунс 49–7 Буффало Біллс, Муніципальний стадіон Клівленда, 22,981

1949 11 грудня Клівленд Браунс 21–7 Сан-Франциско Фортинайнерс, Муніципальний стадіон Клівленда, 22,550

З моменту утворення у 1960 році, АФЛ визначала переможця за допомогою єдиної гри плей-офф між переможцями the Східного' та Західного дивізіонів. Чемпіонські поєдинки АФЛ включали класику на кшталт поєдинку між Даллас Тексанс та володарями попереднього титулу – Г’юстон Ойлерс. На той час це була найдовша чемпіонська гра професійного футболу. У 1963 році знадобився плей-офф для визначення переможця дивізіону Схід між Бостон Петріотс та Баффало Біллс.

У 1966 році успіх конкурентної АФЛ, втрата зірок НФЛ та їх перехід до конкурентів, дороговартісна війна ставок, підігріта підписанням Джайантс з НФЛ [[Піт Гонголак|Піта Гонголака, який був на контракті у Буффало Біллс, змусило ліги заговорити про злиття. Передумовою до цього стала ухвала Конгресу права (PL 89-800) , що знімало проблеми антимонопольного законодавства для таких ліг. Головна позиція, яку відстоювали ліги, полягала у тому, що за умови такого дозволу, "Професійний футбол збережеться у 23 містах та на 25 стадіонах, що використовуються зараз.." Злиття оголосили 8 червня 1966, а завершене воно було у 1970.

Після залучення нової франшизи Нью-Орлінс Сентс 1967, НФЛ розділили 16 команд на дві конференції по два ди візіони у кожній: Столичний та Столітнійу Східній, Узбережний та Центральний на заході.

З іншого боку, АФЛ наростила кількість франшиз до 10 після долучення Маямі Долфінс до Східного дивізіону у 1966 та Цинциннаті Бекнгалс у західному дивізіоні 1968. До 1969 року ліга проводила єдину гру плей-офф для визначення чемпіона за винятком потреби у дивізіонних тай-бреках. В останньому сезоні 1969 року АФЛ адаптувала формат турніру чотирьох для визначення чемпіона.

У проміжку між 1966 – 1969 чемпіон НФЛ розігрував з супротивником з Американської футбольної ліги Супербоул. Кубки I – IV стали єдиними міжліговими поєдинками за чемпіонство в історії американського футболу. Перші дві гри отримали назву Чемпіонська гра НФЛ проти АФЛ, оскільки назву Супербоул затвердили лише 1968. Тому третій поєдинок чемпіонів АФЛ та НФЛ отримав назву Супербоул ІІІ, тоді як перші два матчі стали Супербоулами І та ІІ після фактичного проведення. Два перші матчі виграли представники НФЛ Грін-Бей Пекерс, тоді як останні два взяли Канзас Сіті Чіфс та Нью-Йорк Джетс, зафіксувавши на момент злиття нічию 2-2 у чемпіонському протистоянні..

Усі учасники цих фіналів позначені відповідно чемпіонами Американської або Національної футбольних ліг незалежно від результату Супербоулу. Три з чотирьох чемпіонів ліги,, що програли перші чотири Супербоули, пізніше виграли хоча б один. Виняток – Міннесота Вайкінгс, яка тричі кваліфікувалася до Супербоулу згодом але програла усі поєдинки.

По закінченні сезону та Супербоул IV, АФЛ та НФЛ завершили об’єднання та пройшли переформатування напередодні Сезон НФЛ 1970. Три команди НФЛ були переведені до АФК (Браунс, Колтс та Стілерс, щоб урівноважити АФК та НФК по 13 команд, розбитих на 3 дивізіони.

У зязку з тим, що у новій обєданій лізі було шість переможців дивізіонів, НФЛ запровадило турнір плей-офф за участю восьми команд по 4 від коференції. Крім шести переможців дивізіонів, долучалися дві команди з путівками вайлд-кард – кращі з команд, що зайняли друге місце у конференціях. Перший раунд отримав назву [[Плей-офф дивізіону, переможці визначали чемпіона конференції. За два тижні чемпіони конференцій розігрували Супербоул, чемпіонській грі ліги. Супербоул V у січні 1971 року став першим, де розігрували титул чемпіона НФЛ після ребрендингу.

Після запровадження вайлд-кард було ухвалено правило недопущення поєдинку між переможцем та срібним призерами з одного дивізіону у першому раунді (плей-офф дивізіонів). Це правило діяло до 1989 року. Більше того, приймаючу сторону досі визначала ротація дивізіонів, а не показники регулярного сезону (за винятком команд вайлд-кард, які завжди грали на виїзді). Брак переваги домашнього поля став найбільш очевидним у плей-офф НФЛ 1972-1973, коли непереможні Маямі Долфінс грали фінал конференції на Срі Ріверс Стедіум у Піттсбурзі проти Стілерс, які виграли всі домашні матчі, але зазнали трьох виїзних поразок.

Починаючи з 1972 року до розрахунків проценту перемог стали зараховувати нічиї як половину перемоги та поразки замість виключення з розрахунку. До того часу НФЛ ігнорувала нічиї при розрахунку турнірної таблиці. Ігри з овертаймом не практикувалися у регулярному сезоні до 1974 року.

У 1975 році ліга переробляє плейофф впровадженням системи посіву. Команди з вищими номерами посіву отримали можливість грати домашні матчі у всіх раундах. Переможці дивізіонів отримували номери з першого по третій, а команда вайлд кард була четвертою^{[10][11][12][13]}.

Команди, що отримали вищі номери посіву отримували "перевагу домашнього поля" протягом плей-офф, тобто вони грали всі матчі плей-офф на домашньому стадіоні (за винятком Супербоула на нейтральному майданчику).

Але у лізі дотримувалися заборони зустрічі команд з оодного дивізіону у плей-офф Дивізіонів. Таким чином, іноді перша команда грала з третьою, а друга протистояла четвертій.

Ліга збільшила плей-офф до десяти команд 1978, додавши другу команду вайлд-кард (п’ятий номер посіву) з кожної конференції. Четверта та п’ята команди грали одна з одною у першому раунді "вайлд-кард."^[11]. Переможціі дивізіонів (перші три сіяні) отримували "вихідний" та кваліфікувалися до Дивізіонного раунду, який став другим. У дивізіонному раунді зберігався попередній принцип заборони зустрічі команд одного дивізіону. У новому форматі такі команди могли зустрітися у першому раунді або позмагатися за чемпіонствіо конференції. Тобто, як і раніше, переможець та срібний призер дивізіону могли зустрітися лише у вирішальному раунді.

Страйк гравців скоротив Сезон НФЛ 1982 до 9 ігор. Того року ліга застосувала спеціальний формат плей-офф за участю 16 команд. 8 команд з кожної конференції кваліфікувалися незалежно від дивізіонів, (від яких тимчасово відмовилися, і за деякими винятками запеклі суперники з дивізіонів не зустрічалися між собою). Наступного року плей-офф повернулися до схеми 1978 року.

У 1990 НФЛ розширила плей-офф до 12 команд, додавши третю команду вайлд-кард з шостим номером посіву від кожної конференції. Обмеження на ігри плей-офф двох команд з одного дивізіону у Плей-офф Дивізіонів скасували. Щоправда, лише два кращих переможці дивізіонів від конференції з посівами 1 і 2 пропускали раунд та автоматично переходили до другого раунду як приймаючі команди. Третій номер посіву, найгірший переможець дивізіону, зустрічався з шостим номером посіву.^[14][15][16]

Результат поєдинку між третьою та шостою командами конференції визначав суперників переможців у дивізіонному раунді:

• У випадку виграшу команди з номером посіву 3, вона грала з другим номером посіву, а переможець протистояння четвертої та п’ятої команд ставав суперником першої команди.

• Якщо вигравала шоста команда, вони відправлялися до найкращої команди, а переможець іншої пари зустрічався з другою командою посіву.

У 2002 НФЛ реформувалася на 8 дивізіонів по чотири у кожній конференції для додавання 32 команди Г’юстон Тексанс. Плей-офф зберіг формат турніру з 12 команд, до якого проходили чотири переможці дивізіонів з номерами посіву 1, 2, 3 та 4 і дві команди вайлд кард (5 та 6) кожної конференції.^{[17][18][19][20]} Щоправда, лише два переможці дивізіонів автоматично проходили до раунду дивізіонів, інші мають проходити раунд вайлд кард. Ліга досі зберігає звичні назви "Плей-офф вайлд кард", "Плей-офф дивізіонів" та "Чемпіонство конференції" для першого, другого та третього раундів плей-офф відповідно.

Власники клубів обговорювали розширення плей-офф з 2013 року.^[21] Починаючи з 2020, НФЛ розширила плей-офф до 14 команд, тобто по сім з кожної конференції. Новий формат передбачає автоматичну кваліфікацію лише найкращої команди конференції.^[22][23][24]

Нижче наведено список професійних чемпіонів за сезонами у відповідності до офіційної інформації від Залу слави.

Протягом перших тринадцяти сезонів АПФА/НФЛ не проводили фінал за винятком Сезон НФЛ 1932, коли відбулася перша гра плей-оф. Проведена всередині на зменшеному полі з метою подолати рівність результатів у турнірній таблиці; вона стала прототипом фіналу (навіть за умови, що команда, яка програла, зайняла третє місце у підсумку). У сезонах з [[сезон НФЛ 1920|1920 – 1971 ліга не враховувала у розрахунках нічиї.

Сезон	Назва Ліги	Команда	Перемоги	Поразки	Нічиї	% перемог
1920[25]	АПФА	Акрон Прос (1)	8	0	3	.864
1921	APFA	Чикаго Стейліс[26] (1)	9	1	1	.864
1922	НФЛ	Кантон Буллдогс (1)	10	0	2	.917
1923	НФЛ	Кантон Буллдогс (2)	11	0	1	.958
1924	NFL	Клівленд Буллдогс (1)	7	1	1	.833
1925	НФЛ	Чикаго Кардиналс (1) <ref>Є предметом дискусії з представниками Поттсвілл Марунс	11	2	1	.821
1926	НФЛ	Франкфорд Йєллоу Джекетс (1)	14	1	2	.882
1927	НФЛ	Нью-Йорк Джаянтс (1)	11	1	1	.885
1928	НФЛ	Провіденс Стім Ролер (1)	8	1	2	.818
1929	НФЛ	Грін-Бей Пекерс (1)	12	0	1	.962
1930	НФЛ	Грін-Бей Пекерс (2)	10	3	1	.750
1931	НФЛ	Грін-Бей Пекерс (3)	12	2	0	.857
1932	НФЛ	Чикаго Берс (2)	7	1	6	.714

Сезон	Ліга	Переможець	Рахунок	Програвша команда	Стадіон	Відвідуваність
1933	НФЛ	Чикаго Берс (3)	23–21	Нью-Йорк Джаянтс	Ріглі Філд	26,000
1934	НФЛ	Нью-Йорк Джаянтс (2)	30–13	Чикаго Берс	Поло Граундс	35,059
1935	НФЛ	Детройт Лайонс (1)	26–7	Нью-Йорк Джаянтс	Юніверсіті оф Детройт Стедіум	15,000
1936	НФЛ	Грін-Бей Пекерс (4)	21–6	Бостон Редскінс	Поло Граундс	29,545
1937	НФЛ	Вашингтон Редскінс (1)	28–21	Чикаго Берс	Ріглі Філд	15,870
1938	НФЛ	Нью-Йорк Джаянтс (3)	23–17	Грін-Бей Пекерс	Поло Граундс	48,120
1939	НФЛ	Грін-Бей Пекерс (5)	27–0	Нью-Йорк Джаянтс	Дейрі Боул	32,279
1940	НФЛ	Чикаго Бекрс (4)	73–0	Вашингтон Редскінс	Griffith Stadium	36,034
1941	NFL	Чикаго Берс (5)	37–9	Нью-Йорк Джаянтс	Wrigley Field	13,341
1942	НФЛ	Вашингтон Редскінс (2)	14–6	Чикаго Берс	Гріффіт Стедіум	36,006
1943	НФЛ	Chicago Bears (6)	41–21	Вашингтон Редскінс	Ріглі Філд	34,320
1944	НФЛ	Грін-Бей Пекерс (6)	14–7	Нью-Йорк Джаянтс	Поло Граундс	46,016
1945	НФЛ	Клівленд Ремз (1)	15–14	Вашингтон Редскінс	Cleveland Municipal Stadium	32,178
1946	НФЛ	Чикаго Берс (7)	24–14	Нью-Йорк Джаянтс	Поло Граундс	58,346
1947	НФЛ	Чикаго Кардиналс (2)	28–21	Філадельфія Іглс	Коміскі Парк	30,759
1948	НФЛ	Філадельфія Іглс (1)	7–0	Чикаго Кардиналс	Шайбе Парк	36,309
1949	НФЛ	Філадельфія Іглс]] (2)	14–0	Лос-Анджелес Ремс	Лос-Анджелес Меморіал Колізеум	27,980
1950	НФЛ	Клівленд Браунс (5)	30–28	[[Сезон Лос-Анджелес Ремс 1950|Лос-Анджелес Ремс]	Муніципальний стадіон Клівленда	29,751
1951	НФЛ	Лос-Анджелес Ремс (2)	24–17	Клівленд Браунс	Лос-Анджелес Меморіал Колізеум	57,522
1952	НФЛ	Детройт Лайонс (2)	17–7	Клівленд Браунс]]	Муніципальний стадіон Клівленда	50,934
1953	НФЛ	Детройт Лайонс (3)	17–16	Клівленд Браунс]]	Бріггс Стедіум	54,577
1954	НФЛ	Клівленгд Браунс (6)	56–10	Детройт Лайонс	Муніципальний стадіон Клівленда	43,827
1955	НФЛ	Клівленд Браунс (7)	38–14	Лос-Анджелес Ремс	Лос-Анджелес Меморіал Колізеум	85,693
1956	НФЛ	Нью-Йорк ДЖаянтс (4)	47–7	Чикаго Берс	Янкі Стедіум	56,836
1957	НФЛ	Детройт Лайонс (4)	59–14	Клівленд Браунс	Бріггс Стедіум	55,263
1958	НФЛ	Балтимор Колтс (1)	23–17 (OT)	Нью-Йорк Джаянтс	Янкі Стедіум	64,185
1959	НФЛ	Балтимор Колтс (2)	31–16	Нью-Йорк Джаянтс	Балтимор Меморіал Стедіум	57,545
1960	НФЛ	Філадельфія Іглс (3)	17–13	Грін-Бей Пекерс	Франклін Філд	67,325
1961	Фінал чемпіонату НФЛ 1961|НФЛ]]	Грін-Бей Пекерс (7)	37–0	Нью-Йорк Джаянтс	Ламбо Філд	39,029
1962	НФЛ	Грін-Бей Пекерс (8)	16–7	Нью-Йорк Джаянтс	Янкі Стедіум	64,892
1963	НФЛ	Чикаго Берс (8)	14–10	Нью-Йорк Джаянтс	Ріглі Філд	45,801
1964	НФЛ	Клівленд Браунс (8)	27–0	Балтимор Колтс	Муніципальний стадіон Клівленда	79,544
1965	НФЛ	Грін-Бей Пекерс (9)	23–12	Клівленд Браунс	Ламбо Філд	50,777

Гра	Дата	Перемогли	Програли	Рахунок	Стадіон, Місто	Глядачів
LIV	2.02.2020	Канзас-Сіті Чифс	Сан-Франциско Фортинайнерс	31-20	Хард Рок Стедіум, Маямі-Ґарденс	62 417
LIII	3.02.2019	Нью-Інгленд Петріотс	Лос-Анджелес Ремз	13-3	Мерседес-Бенц Стедіум, Атланта	70 081
LII	4.02.2018	Філадельфія Іглс	Нью-Інгленд Петріотс	41-33	Vikings Stadium, Міннеаполіс	67 612
LI	5.02.2017	Нью-Інгленд Петріотс	Атланта Фалконс	34-28	NRG-Стедіум, Х'юстон	70 807
L	7.02.2016	Денвер Бронкос	Кароліна Пантерс	24-10	Леві Стедіум, Санта-Клара	71 088
XLIX	1.02.2015	Нью-Інгленд Петріотс	Сіетл Сігокс	28-24	University of Phoenix Stadium, Глендейл	70 288
XLVIII	2.02.2014	Сіетл Сігокс	Денвер Бронкос	43-8	Мет-Лайф Стедіум, Східний Рутерфорд	82 529
XLVII	3.02.2013	Балтимор Рейвенс	Сан-Франциско Форті Найнерс	34-31	Mercedes-Benz Супердом, Новий Орлеан	71 024
XLVI	05.02.2012	Нью-Йорк Джаєнтс	Нью-Інгленд Петріотс	21-17	Індіанаполіс	68,658
XLV	06.02.2011	Грін Бей Пекерз	Піттсбург Стілерс	31-25	Арлингтон	103,219
XLIV	2.02.2010	Нью-Орлеан Сейнтс	Індіанаполіс Колтс	31-17	Маямі	74,059
XLIII	1.02.2009	Піттсбург Стілерс	Аризона Кардиналс	27-23	Тампа	70,774
XLII	3.02.2008	Нью-Йорк Джайентс	Нью-Інґленд Патріотс	17-14	Ґлендейл	71,101
XLI	4.02.2007	Індіанаполіс Колтс	Чикаго Берс	29-17	Маямі	74,512
XL	5.02.2006	Піттсбург Стілерс	Сієтл Сігокс	21-10	Детройт	68,206
XXXIX	6.02.2005	Нью-Інґленд Патріотс	Філадельфія Іглс	24-21	Джексонвілл	78,125
XXXVIII	1.02.2004	Нью-Інґленд Патріотс	Кароліна Пантерс	32-29	Х'юстон	78,525
XXXVII	26.01.2003	Тампа-Бей Баккенірс	Окленд Райдерс	48-21	Сан-Дієго	67,603
XXXVI	3.02.2002	Нью-Інґленд Патріотс	Сент-Луїс Рамс	20-17	Новий Орлеан	72,922
XXXV	28.01.2001	Балтимор Райвенс	Нью-Йорк Джайентс	34-7	Тампа	71,921
XXXIV	30.01.2000	Сент-Луїс Рамс	Теннессі Титанс	23-16	Атланта	72,625
XXXIII	31.01.1999	Денвер Бронкос	Атланта Фалконс	34-19	Маямі	74,803
XXXII	25.01.1998	Денвер Бронкос	Ґрін Бай Пакерс	31-24	Сан-Дієго	68,912
XXXI	26.01.1997	Ґрін Бай Пакерс	Нью-Інґленд Патріотс	35-21	Новий Орлеан	72,301
XXX	28.01.1996	Даллас Ковбойс	Піттсбург Стілерс	27-17	Темпі	76,347
XXIX	29.01.1995	Сан-Франциско Форті Найнерс	Сан-Дієго Чарджерс	49-26	Маямі	74,107
XXVIII	30.01.1994	Даллас Ковбойс	Баффало Біллс	30-13	Атланта	72,817
XXVII	31.01.1993	Даллас Ковбойс	Баффало Біллс	52-17	Пасадена	98,374
XXVI	26.01.1992	Вашингтон Редскінз	Баффало Біллс	37-24	Міннеаполіс	63,130
XXV	27.01.1991	Нью-Йорк Джайентс	Баффало Біллс	20-19	Тампа	73,813
XXIV	28.01.1990	Сан-Франциско Форті Найнерс	Денвер Бронкос	55-10	Новий Орлеан	72,919
XXIII	22.01.1989	Сан-Франциско Форті Найнерс	Цинциннаті Банґалс	20-16	Маямі	75,129
XXII	31.01.1988	Вашингтон Редскінз	Денвер Бронкос	42-10	Сан-Дієго	73,302
XXI	25.01.1987	Нью-Йорк Джайентс	Денвер Бронкос	39-20	Пасадена	101,063
XX	26.01.1986	Чикаго Берс	Нью-Інґленд Патріотс	46-10	Новий Орлеан	73,818
XIX	20.01.1985	Сан-Франциско Форті Найнерс	Маямі Дольфінс	38-16	Стенфорд	84,059
XVIII	22.01.1984	Лос-Анджелес Райдерс	Вашингтон Редскінз	38-9	Тампа	72,920
XVII	30.01.1983	Вашингтон Редскінз	Маямі Дольфінс	27-17	Пасадена	103,667
XVI	24.01.1982	Сан-Франциско Форті Найнерс	Цинциннаті Банґалс	26-21	Понтіак	81,270
XV	25.01.1981	Окленд Райдерс	Філадельфія Іглс	27-10	Новий Орлеан	76,135
XIV	20.01.1980	Піттсбург Стілерс	Лос-Анджелес Рамс	31-19	Пасадена	103,985
XIII	21.01.1979	Піттсбург Стілерс	Даллас Ковбойс	35-31	Маямі	79,484
XII	15.01.1978	Даллас Ковбойс	Денвер Бронкос	27-10	Новий Орлеан	75,583
XI	9.01.1977	Окленд Райдерс	Міннесота Вайкінгс	32-14	Пасадена	103,438
Х	18.01.1976	Піттсбург Стілерс	Даллас Ковбойс	21-17	Маямі	80,187
IX	12.01.1975	Піттсбург Стілерс	Міннесота Вайкінгс	16-6	Новий Орлеан	80,997
VIII	13.01.1974	Маямі Дольфінс	Міннесота Вайкінгс	24-7	Х'юстон	71,882
VII	14.01.1973	Маямі Дольфінс	Вашингтон Редскінз	14-7	Лос-Анджелес	90,182
VI	16.01.1972	Даллас Ковбойс	Маямі Дольфінс	24-3	Новий Орлеан	81,023
V	17.01.1971	Балтимор Колтс	Даллас Ковбойс	16-13	Маямі	79,204
IV	11.01.1970	Канзас-Сіті Чіфс	Міннесота Вайкінгс	23-7	Новий Орлеан	80,562
III	12.01.1969	Нью-Йорк Джетс	Балтимор Колтс	16-7	Маямі	75,389
II	14.01.1968	Ґрін Бай Пакерс	Окленд Райдерс	33-14	Маямі	75,546
I	15.01.1967	Ґрін Бай Пакерс	Кансас Ситі Чіфс	35-10	Лос-Анджелес	61,946

1. ↑ Daniel Brown; Mark Emmons (8 листопада 2011). 49ers great Joe Perry and the stats that don't count. San Jose Mercury News. Процитовано 8 листопада 2011.
2. ↑ Tony Grossi (2 лютого 2008). Browns put together a forgotten perfect season in 1948. The Plain Dealer. Процитовано 2 лютого 2008.
3. ↑ NFL tie breaking rules. NFL.com.
4. ↑ Akron Pros' Karl Johnson fob.
5. ↑ The New York Times, November 19, 1940. Novel Plan Adopted to Decide Play-offs, p. 22
6. ↑ The New York Times, December 2, 1941. Play-Off Plans Given by Layden, p. 33.
7. ↑ The New York Times, 30 квітня 1946. Danzig, Allison, Pro Giants To Play Seven Home Games, p. 27.
8. ↑ The New York Times, 18 грудня 1948, Cards And Eagles Evenly Matched, p. 17.
9. ↑ The New York Times, 11 грудня 1950, Sudden Death Overtime For Play-Off Contests, p. 33
10. ↑ Top Seeds | Pro Football Hall of Fame. pfhof (англ.). Процитовано 19 лютого 2024.
11. ↑ ^{а б} Teams without a bye have a tough road to the Super Bowl. USA TODAY (амер.). Процитовано 19 лютого 2024.
12. ↑ Graphic: Which NFL playoff seeds succeed?. ESPN.com (англ.). 3 січня 2013. Процитовано 19 лютого 2024.
13. ↑ 1975 | Pro Football Hall of Fame. pfhof (англ.). Процитовано 19 лютого 2024.
14. ↑ Stewart, Larry (2 березня 1990). NFL Adds Two Teams to Playoffs : Pro football: Lucrative four-year agreement with ABC allows the network to keep Monday night games and add postseason games. Los Angeles Times (амер.). Процитовано 12 грудня 2023.
15. ↑ Oates, Bob (27 грудня 1990). Reaction Mixed to Playoff Changes : NFL: New rules hurt some division champions, but spur fan interest of extra wild-card teams. Los Angeles Times (амер.). Процитовано 12 грудня 2023.
16. ↑ Eskenazi, Gerald (2 березня 1990). N.F.L. Is Expanding Playoffs And Revenue From Television. New York Times. с. B9. Процитовано 11 грудня 2023.
17. ↑ Realignment for 2002. National Football League. 23 травня 2001. Процитовано 6 листопада 2016.
18. ↑ Mason, Andrew (23 травня 2001). Old faces, new places. National Football League. Архів оригіналу за 5 червня 2001. Процитовано 6 листопада 2016.
19. ↑ Farmer, Sam (23 травня 2001). NFL Votes to Realign in 2002. Los Angeles Times (амер.). Процитовано 7 січня 2024.
20. ↑ Oates, Bob (2 лютого 2002). Schedules Will Be Balanced. Los Angeles Times (амер.). Процитовано 7 січня 2024.
21. ↑ For more information on the proposed playoff expansion visit
22. ↑ Seifert, Kevin (31 березня 2020). NFL owners vote to approve expanded 14-team playoff format. ESPN. Процитовано 1 квітня 2020.
23. ↑ Seifert, Kevin (31 березня 2020). How will expanded NFL playoffs work? Here's what you need to know. ESPN.com (англ.). Процитовано 19 лютого 2024.
24. ↑ Patra, Kevin (31 березня2020). Owners approve expanding postseason to 14 teams. NFL.com (амер.). Процитовано 19 лютого 2024.
25. ↑ Офіційна турнірна таблиця сезону 1920 року відсутня, чемпіонство отримали Акрон Прос на зборах учасників ліги 30 квітня 1921 року. Клуби грали за розкладом, що передбачали матчі проти опонентів поза лігою.
26. ↑ У 1922 році стали Чикаго Берс