Ісаєв Леонід Олексійович

Ісаєв Леонід Олексійович
Народився	17 квітня 1937(1937-04-17)  Деркачі, Харківська область, Українська РСР, СРСР
Помер	9 січня 2019(2019-01-09)  (81 рік)
Країна	СРСР   Україна
Діяльність	політик
Alma mater	УкрДУЗТ
Науковий ступінь	кандидат технічних наук
Знання мов	українська  і російська
Членство	Верховна Рада України VI скликання , Верховна Рада України V скликання  і Верховна Рада України IV скликання
Посада	народний депутат України[1] , народний депутат України[2]  і народний депутат України[3]
Партія	КПРС  і Партія регіонів
Нагороди

Ісаєв Леонід Олексійович (нар. 17 квітня 1937(19370417), м. Дергачі Харківської області — 9 січня 2019) — український політик, кандидат технічних наук, народний депутат України IV—VI скликань.

Освіта

В 1968 році закінчив Харківський інститут інженерів залізничного транспорту за спеціальністю інженер-механік, напрямок «Тепловози та тепловозне господарство».

Політична діяльність

Народний депутат України 6-го скликання з червня 2010 до грудня 2012 від Партії регіонів, № 218 в списку. На час виборів: народний депутат України, член ПР. Член фракції Партії регіонів (з червня 2010). Член Комітету з питань соціальної політики та праці.

Народний депутат України 5-го скликання з квітня 2006 до листопада 2007 від Партії регіонів, № 131 в списку. На час виборів: народний депутат України, член ПР. Член Комітету з питань транспорту і зв'язку (з липня 2006), член фракції Партії регіонів (з травня 2006).

Народний депутат України 4-го скликання з квітня 2002 до квітня 2006, виборчій округ № 169, Харківська область, висунутий Блоком «За єдину Україну!». «За» 23.43 %, 28 суперників. На час виборів: начальник Харківського метрополітену, член Партії регіонів. Член фракції «Єдина Україна» (травень — червень 2002), член групи «Європейський вибір» (червень 2002 — листопад 2003), член фракції «Регіони України» (листопад 2003 — вересень 2005), член фракції Партії регіонів «Регіони України» (з вересня 2005). Член Комітету з питань будівництва, транспорту, житлово-комунального господарства і зв'язку (з червня 2002).

Професійна діяльність

• 1955—1956 — слюсар турбінного заводу, м. Харків.
• 1956—1960 — служба в армії.
• 1960—1961 — курсант технічної школи, м. Білгород.
• 1961—1972 — помічник машиніста, машиніст, машиніст-інструктор, секретар цехової парторганізації депо «Октябрь» Південної залізниці, м. Харків.
• 1972—1974 — старший ревізор служби локомотивного господарства, начальник відділу воєнізованої охорони Південної залізниці, м. Харків.
• 1974—1983 — інструктор відділу транспорту і зв'язку Харківського обкому КПУ, другий секретар Ленінського райкому КПУ м. Харкова.
• 1983—1984 — заступник начальника — дорожній ревізор з безпеки руху на Південній залізниці, м. Харків.
• 1984—2002 — начальник ДП «Харківський метрополітен».

Довірена особа кандидата на пост Президента України Віктора Януковича в ТВО № 171 (2004—2005)[4]; член Політради Партії регіонів.

Знак «Почесний залізничник» (1986). Заслужений працівник транспорту України (1996)[5]. Почесний працівник транспорту України (2002). Почесний громадянин міста Харкова (2000). Орден «За заслуги» III (травень 1997)[6], II ступенів (2004). Почесна грамота Кабінету Міністрів України (грудень 2003)[7]. Почесна грамота ВР України (грудень 2005).

Примітки

1. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=4
2. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=5
3. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=6
4. Постанова Центральної виборчої комісії від 17 грудня 2004 року № 1319 «Про скасування реєстрації та реєстрацію довірених осіб кандидата на пост Президента України Януковича В.Ф. у територіальних виборчих округах»
5. Указ Президента України від 2 серпня 1996 року № 622/96 «Про присвоєння почесних звань України працівникам залізничного транспорту»
6. Указ Президента України від 6 травня 1997 року № 386/97 «Про нагородження відзнакою Президента України - орденом "За заслуги"»
7. Постанова Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2003 року № 2036 «Про нагородження народних депутатів України Почесною грамотою Кабінету Міністрів України».

Посилання

• сайт ВРУ