Інституційно-революційна партія (Мексика)

Інституційно-революційна партія Partido Revolucionario Institucional
Країна	Мексика
Голова партії	Клаудія Руїс Массьє
Ген. секретар	Carolina vigano^d
Засновник	Плутарко Еліас Кальєс
Дата заснування	4 березня 1929 (як PNR) 30 березня 1938 (як PRM) 18 січня 1946 (як PRI)
Штаб-квартира	Insurgentes Norte 59 Buenavista 06359 Куаутемок, Мехіко
Ідеологія	революційний націоналізм^[en][1][2][3] конституціоналізм^[en][4][5][6] соціал-консерватизм[7][8][9] технократія[10] соціал-демократія[11]
Позиція	центристська[12] або універсальна[15]
Членство в міжнародних організаціях	Todos por México COPPPAL Соціалістичний інтернаціонал[16]
Місць у Палаті депутатів	37 / 500
Місць у Сенаті	16 / 128
Друкований орган	La República
Офіційний сайт	pri.org.mx

Інституційно-революційна партія (ісп. Partido Revolucionario Institucional Spanish: [paɾˈtiðo reβolusjoˈnaɾjo jnstitusjoˈnal]), скорочено PRI — політична партія Мексики, одна з найбільших партій країни, яка утримувала безперебійну владу в країні протягом 71 року з 1929 по 2000 рік. Член Соціалістичного інтернаціоналу.

Партія була заснована в 1929 році під назвою «Національно-революційна партія» (НРП) Плутарко Кальєсом, головним лідером Мексики в той час та самопроголошеним Jefe Máximo (верховним головою) мексиканської революції. Партія була створена з метою надати політичний простір, в якому могли б брати участь всі ті, що вижили лідери та бійці мексиканської революції, та вирішити серйозну політичну кризу, викликану вбивством обраного президента Альваро Обрегона в 1928 році. Хоча сам Кальєс потрапив в політичну ганьбу і був засланий в 1936 році, партія продовжувала правити Мексикою до 2000 року, двічі міняючи назву, поки не стала PRI.

PRI зберігала абсолютну владу над країною протягом більшої частини двадцятого століття: крім президентства республіки, до 1976 року всі члени Сенату належали PRI, а всі губернатори штатів також були з PRI до 1989 року.

Після втрати посади президента на виборах 2000 року PRI контролювала більшість урядів штатів і домоглася високих результатів на місцевому рівні; проте, на президентських виборах 2006 року результат PRI був найгіршим за всю її історію до цього моменту: її кандидат Роберто Мадрасо посів третє місце, не зумівши утримати жодного штату. Незважаючи на цю поразку, PRI продовжувала показувати успішні результати на муніципальному рівні та на рівні штатів. В результаті PRI перемогла на виборах в законодавчі органи 2009 року, а в 2012 році повернула собі посаду президента після перемоги на виборах того ж року з кандидатом Енріке Пенья Ньєто. Однак масове невдоволення адміністрацією Пенья Ньєто в результаті численних корупційних скандалів і нездатності уряду приборкати рівень злочинності призвело до того, що PRI знову втратила пост президента на виборах 2018 року (кандидатом PRI на цих виборах був Хосе Антоніо Мід), з показниками навіть гірше, ніж в 2006 році.

Примітки

1. José Antonio Aguilar Rivera (31 серпня 2016). Nota sobre el nacionalismo claudicante. Nexos. Архів оригіналу за 23 червня 2018. Процитовано 21 березня 2020.
2. Laura Rojas (17 серпня 2014). La muerte del nacionalismo revolucionario. Excélsior. Архів оригіналу за 23 червня 2018. Процитовано 21 березня 2020.
3. Juan Jose de la Cruz Arana (16 лютого 2012). Autoridad y Memoria: El Partido Revolucionario Institucional. Distintas Latitudes. Архів оригіналу за 25 червня 2018. Процитовано 21 березня 2020.
4. Carlos Báez Silva (May 2001). El Partido Revolucionario Institucional. Algunas Notas sobre su Pasado Inmediato para su Comprensión en un Momento de Reorientación. Los Años Recientes (PDF). Convergencia. с. 5, 6. ISSN 1405-1435. Архів оригіналу (PDF) за 20 серпня 2017. Процитовано 21 березня 2020.
5. Daniel Bonilla Maldonado (18 квітня 2016). El constitucionalismo en el continente americano. Siglo del Hombre. с. 2019, 220. Архів оригіналу за 23 червня 2018. Процитовано 21 березня 2020.
6. Francisco Paoli Bolio (2017). Constitucionalismo en el siglo XXI (PDF). Instituto Nacional de Estudios Históricos de las Revoluciones de México. Архів оригіналу (PDF) за 29 жовтня 2017. Процитовано 21 березня 2020.
7. Castro Trenti repudia matrimonios "gay"; protesta lo hace recular (ісп.). Архів оригіналу за 14 лютого 2021. Процитовано 3 грудня 2020.
8. PRI en contra del matrimonio igualitario (ісп.). Архів оригіналу за 8 лютого 2021. Процитовано 3 грудня 2020.
9. Arriola reitera rechazo a adopción homoparental pese a críticas. Forbes (ісп.). Архів оригіналу за 30 листопада 2020. Процитовано 3 грудня 2020.
10. Graham, Dave (4 липня 2018). RIP PRI? Mexico's ruling party in 'intensive care' after drubbing. Reuters. Архів оригіналу за 24 липня 2018. Процитовано 10 липня 2018.
11. Se transforma el PRI en "socialdemócrata" por acuerdo de su comisión de deliberación – la Jornada.
12. Multiple sources:
    • Eluniversal.com.mx, Septiembre de 2006, México. PRI: ¿ave fénix?".
    • Bruhn, Kathleen (2008), Urban Protest in Mexico and Brazil, Cambridge University Press, с. 18, ISBN 9781139470636
    • Storrs, K. Larry (2005), Mexico-U.S. Relations, Mexico: Migration, U.S. Economic Issues and Counter Narcotic Efforts, Stanford University Press, с. 56, ISBN 9781594546501
    • Samuels, David J.; Shugart, Matthew S. (2010), Presidents, Parties, and Prime Ministers: How the Separation of Powers Affects Party Organization and Behavior, Cambridge University Press, с. 141, ISBN 9781139489379
13. Jon Vanden Heuvel, Everette E. Dennis, ред. (1995). Changing Patterns: Latin America's Vital Media: a Report of The Freedom Forum Media Studies Center at Columbia University in the City of New York. с. 20.
14. Niko Vorobyov, ред. (2019). Dopeworld: Adventures in Drug Lands. Hachette UK. ISBN 9781317755098. ... Mexico spent most of the twentieth century governed by the Institutional Revolutionary Party or PRI, a bigtent, catch-all alliance that included everyone ...
15. [13][14]
16. Full Member Parties. Socialist International. Архів оригіналу за 8 грудня 2016. Процитовано 11 січня 2016.

Посилання

• Офіційний сайт [Архівовано 18 серпня 2014 у Wayback Machine.]