Ілюха Юлія Анатоліївна

Ілюха Юлія Анатоліївна
Народилася	5 січня 1982(1982-01-05)  (43 роки) Гонтів Яр, Валківський район, Харківська область, Українська РСР, СРСР[1]
Країна	Україна
Діяльність	письменниця, поетеса, журналістка
Мова творів	українська
Magnum opus	Мої жінки^d
Нагороди	Книга року BBC (2024) Міжнародна премія імені Олеся Гончара (2018)
Висловлювання у Вікіцитатах

Юлія Анатоліївна Ілюха (5 січня 1982(19820105), Гонтів Яр, Харківська область) — українська поетка, прозаїкиня, журналістка, волонтерка АТО.

Біографія

Юлія Ілюха народилася 5 січня 1982 року в селі Гонтів Яр[2] Харківської області.

Отримала диплом менджера-економіста після закінчення Харківської державної академії культури, а пізніше здобула освіту журналіста у Львівському національному університеті імені Івана Франка[3]. Працювала журналісткою у друкованих виданнях та на телебаченні[4], авторка серії інтерв'ю з письменниками у газеті «День»[5].

Займалася волонтерством з 2014 року, зокрема комплектуванням аптечок для військових[6][2]. Курувала мультимедійний соціально-поетичний проєкт «Там, де вдома», націлений на реабілітацію ветеранів через творчість[7].

Одружена, чоловік пішов служити у ЗСУ після російського вторгнення в Україну[8][9]. Мають сина Івана[10].

Творчість

Окремі твори друкувалися у газеті «Літературна Україна», журналах «Дніпро», «Березіль», «Кур’єр Кривбасу» тощо.

2016 року вийшла перша книга — збірка прози «Неболови. Навчи мене мріяти»[11], яка увійшла до довгого списку «Книги року ВВС-2016»[12].

2018 року вийшли дві дитячі книги для дошкільнят: «Як Грицик Муху-Нехочуху переміг» (увійшла до довгого списку «Книги року ВВС-2018»[13]) та «Історії Цвірінька». Того ж року з новелою «Слід» перемогла у конкурсі короткої прози «Новела по-українськи» від журналу «Країна»[14]. Наступного року вийшов роман «Східний синдром», рукопис якого отримав II премію міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова — 2018».

З 2020 по 2023 роки вийшли дитячі книги «Космокоти. Марсіанські хроніки Мурка Мняуска», «Аерокоти. Мурко Мняуск і операція „Великий вибух“», «Перша справа Сашка Сірого. Злочин на мільйон» та «Друга справа Сашка Сірого. Родина для няні». А також 2023 вийшла збірка поезії «Графоманські вірші» та роман для підлітків «Зеро».

Після повномасштабного російського вторгнення почала писати короткі історії про досвіди жінок під час війни і викладати у соцмережі з хештегом #мої_жінки. У лютому 2024 року ці історії вийшли як книга у перекладі італійською, згодом книга вийшла у Словаччині (вересень), США та Австрії (жовтень)[15]. Українською книга вийшла у жовтні 2024 року[15] і стала «Книгою року ВВС-2024»[16].

2025 року вийшла книга для дітей «Котозаври. Мурко Мняуск і таємниця острова Катце».

Бібліографія

• Юлія Ілюха. Неболови. Навчи мене мріяти. — Харків : Vivat, 2016.
• Юлія Ілюха. Історії Цвірінька. — Харків : ПЕТ, 2018.
• Юлія Ілюха. Як Грицик Муху-Нехочуху переміг. — Дніпро : Monolith-bizz, 2018.
• Юлія Ілюха. Східний синдром. — Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2019.
• Юлія Ілюха. Космокоти. Марсіанські хроніки Мурка Мняуска. — Чернівці : Чорні вівці, 2020.
• Юлія Ілюха. Аерокоти. Мурко Мняуск і операція «Великий вибух». — Чернівці : Чорні вівці, 2022.
• Юлія Ілюха. Перша справа Сашка Сірого. Злочин на мільйон. — Харків : АССА, 2023.
• Юлія Ілюха. Друга справа Сашка Сірого. Родина для няні. — Харків : АССА, 2023.
• Юлія Ілюха. Графоманські вірші. — Харків : АССА, 2023. — 96 с. — ISBN 978-617-8229-24-5.
• Юлія Ілюха. Зеро. — Харків : Ранок, 2023.
• Юлія Ілюха. My Women / Мої жінки. — Київ : Білка, 2024.
• Юлія Ілюха. Котозаври. Мурко Мняуск і таємниця острова Катце. — Чернівці : Чорні вівці, 2025.

У збірках

• Потяг №111. Збірка творів письменників Харкова та Львова. — Харків : Фоліо, 2012. — 350 с. — ISBN 978-966-03-6049-5.
• Parasol. — Львів : Видавництво Старого Лева, 2017. — 192 с. — ISBN 978-617-679-411-0.
• Там, де вдома / Максим Кривцов, Марко Терен, Влад Сорд, Юлія Ілюха, Валерій Пузік, Юлія Баткіліна, Олександр Лисак, Наталія Маринчак; художники Валерій Пузік та Олена Сарженко. — Харків : АССА, 2019. — 232 с с. — ISBN 978-617-7660-40-7.

Переклади іншими мовами

Твори перекладені англійською, німецькою, італійською, болгарською, угорською, каталонською, польською, шведською, португальською, французькою, литовською та іншими мовами.

• Yuliia Iliukha. Das letzte Ahornblatt / Übersetzt ins Deutsche von Alois Woldan. — Edition Thanhäuser, 2024 (Австрія)
• Yuliia Iliukha. Le mie donne / Tradotto in italiano da Marina Sorina. — Le Mezzelane Casa Editrice, 2024 (Італія)
• Yuliia Iliukha. My Women / Translated into English by Hanna Leliv. — 128 LIT publishing, 2024 (США)
• Julija Iľucha. Moje ženy / Do slovenčiny preložila Veronika Goldiňáková. – Vydavateľstvo Motýľ, 2024 (Словаччина)
• Yuliia Iliukha. Meine Frauen / Übersetzt ins Deutsche von Chrystyna Nazarkewytsch und Harald Fleischmann. — Edition Thanhäuser, 2024 (Австрія)
• Yuliia Iliukha. Mes femmes / Traduit de l’ukrainien par Iryna Dmytrychyn et Agathe Bonin. — Éditions des femmes-Antoinette Fouque, 2025 (Франція)
• Julia Iljucha. Mina kvinnor / Översättare: Susanna Witt. — Romanus & Selling, 2025 (Швеція)

Нагороди, премії, відзнаки

• Міжнародна українсько-німецька літературна премія ім. Олеся Гончара (2018) у номінації «мала проза» за збірку оповідань «Неболови»[17]
• II премія міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова — 2018» за рукопис роману «Східний синдром»[18]
• Премія International Chapbook Prize від літературного журналу 128 Lit^[en] (2023) за збірку «Мої жінки»[19]
• Австрійська літературна премія «Червоний клен»^[de] — спонсорська премія (нім. Förderpreis) за уривки зі збірки «Мої жінки»[20][21]
• Книга року BBC (2024) за збірку кротких оповідань «Мої жінки»[16]

Примітки

1. https://knigoland.com.ua/yuliya-ilyukha-slid-pratsyuvati-nad-tekstom-shchodnya-a-ne-chekati-natkhnennya-yake-mozhe-tak-i-ne-priyti-scribe
2. Богдан Красавцев (21.07.2023). Юлія Ілюха: «Слід працювати над текстом щодня, а не чекати натхнення, яке може так і не прийти». knigoland.com.ua. Процитовано 04.01.2025.
3. Автор. Юлія Ілюха. Процитовано 04.01.2025.
4. Юлія Ілюха. Процитовано 04.01.2025.
5. Юлія Ілюха. Процитовано 04.01.2025.
6. Юлія Ілюха: мріяти можна навчити. www.bbc.com. 16.11.2016. Процитовано 04.01.2025.
7. У Полтаві презентують проект реабілітації ветеранів бойових дій «Там, де вдома». 30.10.2019. Процитовано 04.01.2025.
8. Гаська Шиян (19.03.2022). Юлія Ілюха: "Я далі не поїду. Мій чоловік зараз захищає Харків, а я вірю йому і вірю в ЗСУ". Процитовано 04.01.2025.
9. Восьмий день. 2022. Процитовано 04.01.2025.
10. Юлія Ілюха. Процитовано 04.01.2025.
11. Архівована копія. Архів оригіналу за 4 лютого 2019. Процитовано 3 лютого 2019.
12. Віра Агеєва (12.11.2016). По цей бік добра. Процитовано 03.01.2025.
13. ВВС News Україна оголосила Довгі списки Книги року ВВС-2018. 12.10.2018. Процитовано 03.01.2025.
14. Нагородять переможця "Новели по-українськи". gazeta.ua. 23.01.2019. Процитовано 04.01.2025.
15. "Я, мабуть, щаслива людина. За інших обставин ми могли б лежати десь у посадці". Переможниця Книги року BBC-2024 Юлія Ілюха про війну і жінок. 14.12.2024. Процитовано 03.01.2025.
16. Юлія Ілюха, Юрій Рокецький, Грася Олійко. Книга року ВВС 2024 оголосила переможців. 12.12.2024. Процитовано 03.01.2025.
17. Ніна Скочко (06.04.2018). Літературні протуберанці. Національна спілка письменників України (НСПУ). Процитовано 04.01.2025.
18. Переможці конкурсу «Коронація слова». koronatsiya.com. Процитовано 04.01.2025.
19. Winner of 128 LIT’s 2023 International Chapbook Prize. 128lit.org. Процитовано 04.01.2025.
20. Юлія Ілюха стала лавреаткою австрійської премії «Червоний клен». 07.11.2024. Процитовано 04.01.2025.
21. Rotahorn würdigt Sprachgewandtheit (нім.) . 06.11.2024. Процитовано 04.01.2025.

Посилання

• Сторінка Юлії Ілюхи на сайті видавництва Vivat [Архівовано 4 лютого 2019 у Wayback Machine.]
• Книги авторки на сайті Yakaboo [Архівовано 4 лютого 2019 у Wayback Machine.]
• Інтерв'ю на сайті BBC [Архівовано 4 лютого 2019 у Wayback Machine.]
• Блог Юлії Ілюхи на сайті Тиждень.ua [Архівовано 4 лютого 2019 у Wayback Machine.]