Народився у Лондоні, Велика Британія, у заможній родині відомого редактора та видавця Артура Во. Дитинство пройшло у Гемпстеді, респектабельному передмісті Лондона, саме тут Во вчився в початковій школі «Гіт Маунт» (Heath Mount School).[4]
Батько Івліна Во і його старший брат Алек вчилися в школі «Шерборн» (Sherborne School), але в останній рік навчання Алека Во відрахували зі школи, після того як він опублікував контроверсійний роман The Loom of Youth, в якому зачіпалися питання гомосексуальних стосунків серед студентів шкіл і який, на думку керівництва школи, значно зашкодив її репутації. Школа відмовилася приймати на навчання Івліна, і його батько був вимушений віддати його до менш престижного коледжу «Ленсінг» (Lancing College), відомого своїми сильними англіканськими традиціями. Ймовірно, саме завдяки навчанню у цій школі Во протягом всього життя зберігав зацікавленість до релігії, хоч і в ті роки вважав себе агностиком.
30-ті роки
У 1930 році, під час роботи над другим романом «Мерзенна плоть» (Vile Bodies) Івлін Во перейшов у католицтво, і після того, як його перший шлюб був анульований церквою, у 1936 році він одружився вдруге з Лаурою Герберт. Вона була католичкою, донькою Обрі Герберта та кузиною його першої дружини (обидві вони були онуками Генрі Герберта — четвертого графа Карнарвона). Шлюб виявився вдалим та протримався до кінця його життя. У Лаури і Івліна було семеро дітей, одна дитина (донька Марі) померла у дитинстві. Син Оберон, названий на честь брата Лаури, пішов слідами батька, ставши письменником і журналістом.
Під час Другої світової війни, Івлін Во служив у морській піхоті і брав учась у десантній операції у Лівії, отримав звання капітана, зі спеціальним завданням побував в Югославії у 1944 році.
Останні роки
у 1954 році Івлін написав роман «Випробовування Гілберта Пінфолда», ґрунтуючись на своїх відчуттях, випробуваних через розумовий розлад під час круїзу.
Критика
Во відомий завдяки своїм сатиричним романам «Занепад і руйнування» (1928), «Мерзенна плоть» (1930), «Жменя праху» (1934"), «Незабутня» (1947), в яких присутні властиві автору елементи «чорного» гумору. Популярні його серйозні роботи, такі як «Повернення в Брайдсгед» (1945) і трилогія «Меч пошани» («Люди при зброї» (1952), «Офіцери і джентльмени» (1955), «Беззастережна капітуляція» (1961), в яких чітко простежується католицький фон.
У багатьох своїх творах Івлін Во звертається до британської аристократії і вищого суспільства, часом жорстоко їх висміюючи. Крім того, він автор багатьох оповідань, трьох біографій, і першого тому незакінченої автобіографії. Його листи, подорожі, великі щоденники і кореспонденція також були видані.
Роботи Івліна Во відомі серед читаючої публіки, і до цього дня ним широко захоплюються як гумористом і визнаним стилістом прози. У неопублікованій рецензії на роман «Повернення в Брайдсгед» (1945) Джордж Орвелл писав, що Во — новеліст, таланту якого заважають одіозні погляди[5]. У його пізніх творах простежується соціальний консерватизм, більш відвертою стає релігійність, його роботи викликають розбіжності в середовищі критиків. На думку критика Мартіна Еміса снобізм в роботі «Повернення в Брайдсгед», був «відмовою уяви і художнім провалом». Але це не завадило Brideshead Revisited посісти 90 рядок у Рейтингу 100 найкращих книг усіх часів журналу Ньюсвік[6]. З іншого боку, американський літературний критик Едмунд Вілсон оголосив Во «єдиним першокласним комічним генієм, який з'явився в англійській літературі з часів Бернарда Шоу». У 1966 році в некролозі журналу «Тайм» підсумовували, що Во «здійснив злобно-веселий і в той же час цілком релігійний напад на століття, яке, на його думку, вирвало з коренем всі традиції й висушило всі цінності часу, в якому жив автор».
Герої творів Івліна Во — низка карикатурних, часом гротескових характерів, що межують з абсурдністю портретів «джентльменів» сучасної йому Англії, від позерів, нероб, пустомель, шахраїв і пройдисвітів до тих, хто викликає співчутливу посмішку, істинно порядних простаків, які незмінно користуються прихильністю і симпатіями автора.
Во І. Жменя праху : Роман. — Перекл. з англ. Олена Хатунцева; Післямова Кіри Шахової. — К.: Дніпро, 1979. — 207 с.
Во І. Учта Бели Фліс[7] / пер. з англ. О. Васильєвої // Україна. — 1983. — № 23.
Во І. Шлях до слави[8] / пер. з англ. Ольги Бойніцької // Зарубіжна література. — 1997. — № 4. (20). — С. 8.
Во, І. Стара історія ; Пригода в Азанії ; Кохання на трьох [Текст] : оповідання / І. Во ; пер. з англ.: Анна Свередюк, Дарія Бойчук, Анастасія Жищинська // Всесвіт. — 2018. — № 1/2. — С. 69–90.
↑Фрагменти роману в цьому ж перекладі публікувалися раніше в періодиці: Во, Івлін. Чоловіки у війську. Фрагменти з роману / Івлін Во / пер. з англ. Б. Стасюка // Всесвіт. — 2015. — № 1-2. — С. 43–84.
Посилання
Во Івлін Артур // Зарубіжні письменники : енциклопедичний довідник : у 2 т. / за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2005. — Т. 1 : А — К. — С. 299. — ISBN 966-692-578-8.
.svg){kind=small}
