Від початку німецько-радянської війни в діючій армії. Був командиром взводу, помічником начальника штабу полку з розвідки. 30 липня 1942 року в Сальських степах був тяжко поранений у груди й потрапив до полону. Перебуваючи в режимному офіцерському таборі, брав участь у підпіллі (писав і розповсюджував листівки, проводив політичну роботу серед військовополонених). Після звільнення до березня 1946 року був бійцем військово-будівельного загону. По війні працював учителем української літератури на Донбасі.
9 лютого 1948 року його було арештовано у Старобільську, а 30 травня 1948 року військовим трибуналом Прикарпатського військового округу засуджено на 25 років виправно-трудових таборів. Обвинувачений за узвичаєною в той час схемою, перебування в полоні трактувалося як «зрада батьківщини». Покарання відбував у таборах міста Інта (Комі АРСР).
12 червня 1956 року рішенням Комісії Президії Верховної Ради СРСР Савича було визнано засудженим безпідставно і звільнено із зняттям судимості.
Збірка поезій «З вічних джерел» (1957), «Позивні з майбутнього» (1959), «Щасливая та доріженька» (1961), «Тяжіння земне», «Роси на травах» (1964), «Зоретворці» {1967), «І серце одпочине» (1970), поема «Марія Заньковецька» (1961). Окремі вірші перекладалися болгарською, угорською, татарською мовами. Книжки «Вічні джерела» та «Народження колоска» перекладені російською.
