|
Іваницький Олексій Михайлович
Олексій Михайлович Іваницький (нар. 1854, Бєлгород — пом. грудень 1920, садиба Багреєвка, околиця Ялти) — фотохудожник, діяч української та російської культури кінця XIX — початку XX ст., дійсний член Російського фотографічного товариства (з 1905), член музейної комісії Харківського художньо-промислового музею (1892–95). Нагороджений медалями російських та міжнародних фотовиставок. Широку популярність отримав завдяки серії фотографій з місця аварії імператорського поїзда Олександра III 17 (29) жовтня 1888 біля станції Борки під Харковом.[1] Біографія і творчістьОлексій Михайлович був спадкоємцем давнього роду, Іваницькі, відомі за подіями XIV ст. у Волинському князівстві, були руськими шляхтичами, пізніше на службі польській та російській монархіям. Рід Іваницьких представлений в родоводах Волинської, Подільської, Мінської, Чернігівської та Київської губерній. Майбутній фотохудожник народився 1854 року в місті Бєлгороді Курської губернії в сім'ї відставного майора Михайла Миколайовича Іваницького. Олексій рано залишився без батьків, його прийняла під опіку сестра Ангеліна, яка жила у Харкові. Хлопець навчався у 2-й харківській гімназії, але після 4-го класу змушений був залишити навчання та самостійно заробляти на життя. Він став учнем у харківському фотоательє Юліуса Глентцнера. Вже в юнацькі роки у нього виявився неабиякий талант фотохудожника та ділові якості підприємця. У 1882 він викупив харківську та білгородську фотомайстерні Ю. Глентцнера та отримав дозвіл на відкриття фотоательє.[2] 1884 року О.М. Іваницький разом із художником Сергієм Васильківським, з яким потоваришував у гімназії, та істориком Дмитром Яворницьким здійснив поїздку місцями, де в XV—XVIII століттях знаходилася Запорізька Січ. В іще одну експедицію друзі вирушили 1886 року. У 1928 Яворницький у Харкові опублікував альбом «Дніпрові пороги»,[3] фотографії, вміщені в ньому без вказівки авторства, на думку ряду джерел, належать Олексію Іваницькому.[4] 1888 році Олексій Михайлович поблизу станції Бірки, під Харковом зробив серію фотографій з місця аварії поїзда, на якому з Криму в Санкт-Петербург повертався імператор Олександр III з сім'єю. У 1889 році Іваницький передав Російському музею Імператора Олександра III у Санкт-Петербурзі альбом із десятьма фотографіями з циклу «Аварія царського потяга» (рос.: Крушение Царского поезда) та церемонії освячення храму Христа — Спасителя в селі Борки. Репортаж високо оцінив Олександр III. Він подарував фотографу перстень з діамантами та ділянку 25 десятин землі поблизу міста Змієва на березі Сіверського Дінця, де згодом було збудовано будинок з мезоніном. У будинку Іваницьких біля села Гайдари Зміївського повіту побувало багато знаменитостей: Федір Шаляпін, С. Васильківський, Микола Самокиш, Зінаїда Серебрякова.[5] Гості маєтку та інші діячі української та російської культур стали героями багатьох фотографій Іваницького. Він є автором кількох фоторепортажів із життя царської сім'ї, поштових листівок із краєвидами Харкова і Бєлгорода, «Український театр. Актори Тобілевичі», «Фотоальбому до 100-річчя Харківського університету» (Х., 1905). Крім роботи у власному фотоательє, працював фотокореспондентом газети Южний край. Був членом Харківського літературно-художнього гуртка, його скарбником.[6] Як зазначила завідувачка відділу науково-освітньої роботи Харківського художнього музею Ірина Сидельова:
Влітку 1919 року дружина та дочка Олексія Іваницького відпочивали у Місхорі в Криму. На початку осені О.М. Іваницький поїхав забрати сім'ю, але не зміг дістатися Місхору. Він влаштувався на роботу фотографом в Акмесджиті (Сімферополі), мабуть, сподіваючись пізніше зустрітися з рідними. З листопада 1920 року, після остаточного встановлення радянської влади на території Криму, розпочався червоний терор — фізичне знищення «класових ворогів». Олексія Михайловича заарештували та за рішенням надзвичайної трійки ударної групи управління спеціальних відділів Південно-Західного фронту розстріляли (в списку за номером 257) 7 грудня 1920 року в садибі Багреєвка (передмістя Ялти). Резолюція одного з членів надзвичайної трійки, Е. Удріса на анкеті Олексія Іваницького, заповненої ним у грудні 1920 року у Сімферопольській в'язниці: «Дворянин, утік із Харкова. Розстріляти».[7][8][9][10][11] Родина
Олексій Михайлович Іваницький був одружений з Анастасією Василівною Гладкою (1852—1942) — онукою Осипа Михайловича Гладкого, останнього кошового отамана Задунайської Січі.[12] У них було четверо дітей: сини Вадим (1880—1945) та Олександр (1890—1973), доньки Зінаїда (1884—1967) та Ніна (1887—1983).[13] Вадим був одружений двічі. Від першого шлюбу з Євгенією Євгенівною Головинською (1881—1943) він мав двох доньок: Христину (1905—1965) та Ірину (1914—1998). У другому шлюбі з Ніною Геннадіївною Плеською народився син Петро (1921—1983). Олександр був одружений з Євгенією Миколаївною Павловою. Вони мали двох дітей: Ірину (1926—1981) та Олексія (1928—2015). Дочка Ніна була одружена з Михайлом Миколайовичем Греченовським. Дітей вони не мали. Старша дочка Зінаїда була одружена з Яковом Івановичем Ковригою. У них народилися дочка Тетяна (1903) та син Ігор (1904—1954).[13] Усі фотографії родини, розміщені вище, зроблено у фотоательє О. М. Іваницького. Нагороди
 Вшанування пам'яті
ПосиланняДовідка та підбірка фотографій в анонсі виставки 2011 року на ресурсі Історична правда. Примітки
Джерела
|
||||||||||||||
