|
Єфимія
Єфимія (серб. кир.: Јефимија, сербська вимова: [jěfiːmija]; 1349–1405), світське ім’я Єлена Мрнявчевич (сербська кирилиця: Јelena Mrњnjavčevićћ, сербська вимова: [jělena mr̩̂ɲaːʋtʃeʋitɕ] або[mr̩ɲǎːʋ-] ) — сербська політична діячка, поетка, дипломатка, абатиса та протофеміністка. Вважається першою сербською поетесою: її «Плач померлого сина» та «Екоміум князя Лазаря» в каноні середньовічної сербської літератури.[3] Входить до 100 найзнаменитіших сербів та сербок. БіографіяЄлена, дочка Воїхни, є трагічною фігурою сербської історії родини Мрнявчевичів. Виховувалась при дворі батька, одного з головних офіцерів корони, який забезпечив їй належну освіту. Воїхна брав участь у юрисдикції скарбниці та був оформлений як кесар (еквівалент лорда-скарбника) і офіцер скарбниці (посада кесаря була третім вищим рангом в державі, нижче Деспота і Севастократора). Перипетії життя Єлени, здається, служили джерелом натхнення для її літературних композицій, вигравіюваних на золотих зворотах ікон або вишитих на плащаницях і церковних завісах, а не написаних на пергаменті. Плач, суворо жіноча форма лірики, є спільним для південнослов’янських мов (сербською tužbalice), а довгі оповідні плачі тісно пов’язані з героїчними епічними піснями (напр. Плач Ярославни в «Слові о полку Ігоревім»). Літературні композиції Єфимії характеризуються використанням першої особи та вираженням конкретного й особистого смутку та тривоги замість абстракції. Після передчасної смерті її немовляти Углеші[4] невдовзі після смерті батька[4] їх поховали у сербському монастирі Хіландар на горі Афон, куди жінкам був заборонений вхід. Проживаючи в місті Сере при дворі свого чоловіка деспота Йована Углеші й не маючи змоги відвідати могилу сина, Єлена вигравіювала свій плач на звороті диптиха, двопанельної ікони, яку єпископ Серський Теодосій підніс як подарунок на хрещення немовляті Углеші.[4] Дорогоцінний витвір мистецтва, вже цінний золотом, коштовним камінням та різьбою по дереву, став безцінним після того, як на його звороті було вигравіювано плач Єлени. Краса цього лементу в його простоті та стриманості, гідній та очевидній материнській скорботі. Викарбуваний на іконах із зображенням Матері та Сина, плач Єлени за Углешем увічнив скорботу всіх матерів, які оплакують померлих дітей.  У 1371 році битві при Мариці чоловік Єлени Йован Углеша з братами Вукашином і Гойком Мрнявчевичем загинули в спробі зупинити османську на Балканах[4][5]. Овдовівши у 22, Єлена стала черницею і прийняла ім’я Єфимія[4], після чого переїхала з Сере до Крушеваць, тодішньої столиці Рашки, де прийняла гостинність двору князя Лазаря Хребеляновича та княгині Міліци Хребелянович[4]. При дворі Хребеляновичів Єфимія вишила завісу, яку надіслала в подарунок в афонський монастир Хіландар, де поховані її син і батько. Текст, вишитий на завісі, був поєднанням уривків із молитов Симеона Нового Богослова про Святе Причастя, Симеона Метафраста та Івана Золотоуста. Це велика, майстерно вишита та прикрашена завіса, яка досі зберігається в монастирі Хіландар. 1389 року армія Мурада I атакувала в Косовській битві, що стала для Сербії початком майже 500 років османської та габсбурзької окупації. Захисника Єфимії, її друга князя Лазара, обезголовили за наказом Баязида I[4]. Особисту втрату Єфимія знову поєднала з національним трауром у вишитій плащаниці для труни Лазаря[4], де розмістила власний поетичний текст, в якому зверталася безпосередньо до святого мученика, а не до Бога. Ця плащаниця була завершена в 1402 році. У 1405 році, незадовго до смерті, Єфимія вишила епітафію. У тексті Мати оплакує Сина. Померла Єфимія близько 1405 року[4]. Див. також
Примітки
|
||||||||||||||||||||||||||||
