|
Єфименко Віктор Романович
Єфименко Віктор Романович (17 березня 1952, м. Сталіно, нині Донецьк — 1 листопада 2017, с. Клепали Буринського району Сумської області, похований у м. Харкові на Безлюдівському кладовищі) — український живописець, Народний художник України (2012), член Національної спілки художників України (1978), Голова Сумської організації СХУ (1987—1989). Син художника Романа Єфименка (1916—1996). ЖиттєписВіктор Єфименко народився у творчій сім'ї. Першим наставником в образотворчому мистецтві був його батько Роман Федорович — відомий український художник-графік, ілюстратор, уродженець села Клепали на Сумщині 1975 року Віктор Єфименко закінчив Кримське художнє училище імені М. С. Самокиша (Сімферополь). Викладачі Ф. Захаров, М. Моргун, П. Столяренко. Від 1975 року — учасник обласних, всеукраїнських мистецьких виставок. Член Спілки художників України (1978). У 1975—1981 рр. жив та працював у м. Ялта. 1982 року переїхав із сім’єю до міста Суми. Голова Сумської обласної організації Спілки художників України (1987—1989). У 1993—1997 рр. жив і працював у Франції. Від 1991 р. учасник міжнародних виставок у Франції, Німеччині, Нідерландах, Бельгії, Італії, Великобританії, Іспанії. Роботи художника продавалися на відомих аукціонах Європи. У 1997—2000 рр. співпрацював із галеристами Голландії, від 2000 р. — з галереєю L-Art (Київ)[1]. Персональні виставки — Київ (2001–2004, 2013[2]), Суми (2002)[3], Брюссель (2004), Ґент (Бельгія, 2002—2003), Харків (2007). Полотна зберігаються у провідних музеях, корпоративних і приватних колекціях України та зарубіжжя. Останні двадцять років життя митець із сім’єю прожив у селі Клепали, що розкинулося на лівому березі річки Сейм. Мальовнича місцевість, де пройшли дитячі роки Віктора, стала лейтмотивом його творчості[4]. На 85 сотках власної землі він збудував дві майстерні, посадив сад. Художник присвятив себе пленерному живопису, тут він створив більшість своїх робіт[2]. Помер Віктор Романович Єфименко 1 листопада 2017 року, похований у м. Харків на Безлюдівському кладовищі. РодинаСвою майбутню дружину Катерину Петрівну Столяренко, дочку відомого художника і педагога Петра Кузьмича Столяренка, Віктор Єфименко зустрів під час вступних іспитів до художнього училища. Саме вона стала коханою, моделлю, вірним другом, радником і помічницею митця. Сини Григорій (1973 р. н.) та Дмитро (1977 р. н.) успадкували батьківську любов до мистецтва, обидва отримали художню освіту, стали членами Національної спілки художників України[4]. ТворчістьОсновні жанри, у яких працював художник, — пейзажний та портретний живопис. Краєвиди були часто поєднані з натюрмортами. У творчості В.Єфименка відображено кращі традиції класичного реалістичного станкового живопису. Він захоплюється кольоровими співвідношеннями, збагаченими вальорами та рефлексами. Це поєднує його полотна зі стилістичними пошуками французьких імпресіоністів. У краєвидах і портретах через яскраві зовнішні речі художник передає внутрішній стан моделей. Перебуваючи у Франції, художник знайшов своє нове амплуа в малярстві — почав створювати портрети жінок у вишуканому вбранні, в капелюшках, з парасольками у відповідних інтер'єрах, серед квітів або морських краєвидів. Цими творами зацікавилися багато закордонних поціновувачів мистецтва, що сприяло появі картин митця на багатьох престижних аукціонах Європи[3]. Твори«Патруль» (1977), «Рідна земля» (1978), «Чекання» (1980), «Натюрморт із білим глечиком» (1981), «Початок» (1984), «Бузок» (1986; 1990), «У перерві» (1987), «Натюрморт» (1990), «Осінній натюрморт» (1992; 1995), «Іриси в чорному» (1993), «Ранок на веранді» (1994), «Блакитна парасолька» (1995), «Жіночий портрет», «Прогулянка» (обидва – 1998), «На лузі» (1999), «Сутінки» (2001), «Березень», «Осіння альтанка» (обидва – 2002), «Троянди та яблука» (2003), «Весна» (2004), «В альтанці. Осінь» (2005), «Каміння» (2006), «Ранкова альтанка» (2007), «Курочки», «Літо», «Травень. В альтанці» (усі – 2008). Відзнаки
Примітки
Література
Посилання
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
