З 1966 працював переважно у Фінляндії, де заснував власну виробничу компанію, був співпродюсером багатьох фінських і шведських фільмів, у тому числі картин «Фанні та Олександр» і «Після репетиції»Бергмана. У Фінляндії зняв стрічки «Чорне на білому» (1967) і «69» (1969), в яких зіграв головні ролі, а також «Портрети жінок» (1970), «Ніжність» (1972), «Похмілля» (1974), «Чоловіка не можна зґвалтувати» (1978), спільний шведсько-фінський фільм «Брудна історія» (1984). Одночасно в 1972—1975 був директором синематеки Шведського кіноінституту, в 1978—1981 очолював цей інститут, у 1981—1983 — голова Фінської кінофундації.
Нагороди
Номінація на найкращий фільм іноземною мовою Британської кіноакадемії — «Фанні й Олександр», 1984 рік
Автор 26 книг, у тому числі про кіно: «Різні проблеми кіно» (1953), «Обличчя диявола» (1962) про творчість І. Бергмана.
Єрн Доннер став біографом і близьким приятелем фінського письменника Ельмера Діктоніуса. Упорядкував і відредагував його неопубліковані твори й 1954 року видав їх книжкою Ringar i stubben, dikter och småprosa 1918—1953 («Кола на стерні», неопубліковані вірші та оповідання, написані у 1918—1953 роках). 1995 року разом із Маріт Ліндквіст упорядкував і опублікував дві книжки, відповідно шведською і фінською мовами: Elmer Diktonius. Brev («Ельмер Діктоніус. Листування»); Elmer Diktonius, Kirjeitä ja katkelmia («Ельмер Діктоніус. Листи і уривки текстів»).
