|
Єрмаков Сергій Сидорович
Сергій Сидорович Єрмаков (нар. 8 березня 1950 року, село Охоче, Нововодолазький район, Харківська область) — український учений у галузі фізичного виховання та спорту, майстер спорту з волейболу, доктор педагогічних наук, професор, академік Української академії наук. БіографіяНародився в селі Охоче Нововодолазького району Харківської області. Закінчив Токмацький механічний технікум (1969). У 1971—1977 роках навчався у Харківському автомобільно-дорожньому інституті за спеціальністю «Автомобільний транспорт», здобув кваліфікацію інженера-механіка. Згодом закінчив Харківський державний педагогічний інститут за спеціальністю «Фізичне виховання», кваліфікація вчитель фізичної культури (1981). У 1987—1990 роках навчався в аспірантурі Державного центрального інституту фізичної культури (м. Москва). Захистив кандидатську дисертацію «Структура основних технічних прийомів гри в волейбол як система ударних рухів [Архівовано 11 листопада 2017 у Wayback Machine.]». Кандидат педагогічних наук (1991). Захистив докторську дисертацію «Навчання техніці ударних рухів у спортивних іграх на основі їх комп'ютерних моделей та нових тренажерних пристроїв [Архівовано 12 листопада 2017 у Wayback Machine.]» у спеціалізованій вченій раді Українського державного університету фізичного виховання і спорту. Доктор педагогічних наук (1997). В 2004 році обрано академіком Української академії наук.[1] Спортивна кар'єраУ дитинстві грав за команду сільської школи. Продовжував грати у волейбол у технікумі. Після призову в армію потрапив у спортивний клуб армії «Одеса», де почав займатися професійним волейболом (1969). Першим тренером був Григорій Верх. У Харкові грав за команду ДБК-1, яку тренував Володимир Пономаренко. Увійшов до першого складу волейбольного клубу «Локомотив» (1973). Майстер спорту СРСР з волейболу (1975). Бронзовий призер першості СРСР 1978 року у складі «Локомотива», багаторазовий чемпіон і призер першості України, володар Кубка України, фіналіст Кубка СРСР (1973—1980 роки). Завершив спортивну кар'єру в 30 років та почав займатися наукою.[2] Учасник національних і міжнародних змагань з волейболу серед ветеранів. Капітан збірної команди ветеранів волейболу України (1992—2002). Багаторазовий чемпіон і призер Кубка України, чемпіон світу 2000 і 2004 років серед ветеранів, чемпіон всесвітніх ігор ветеранів у Сіднеї (2009). Професійна діяльністьУ 1980—1984 роках працював учителем фізичної культури середньої школи № 3 м. Харків, у 1984—1994 — старшим викладачем кафедри фізичного виховання Інституту інженерного залізничного транспорту. З 1994 року працює у Харківському художньо-промисловому інституті. Завідував кафедрою фізичного виховання (з 1994). Обіймав посаду проректора з наукової роботи та міжнародних зв'язків (з 2001). Викладає на кафедрі фізичного виховання.[3] У 1998—2009 роках працював у Харківській державній академії фізичної культури професором кафедри спортивних ігор, спортивних єдиноборств. Зараз працює в Харківському національному педагогічному університеті імені Г. С. Сковороди. Очолює центр комерціалізації науки і трансферу технологій.[4] Є професором кафедри теорії та методики фізичного виховання, оздоровчої та лікувальної фізичної культури. Відмінник освіти України (2001), переможець обласного конкурсу серед вищих навчальних закладів «Освіта Харківщини — кращі імена» 2001 року в номінації «Кращий завідувач кафедри фізичного виховання». Нагороджений знаком Міністерства освіти і науки України «За наукові досягнення» (2006) та грамотою МОН України (2007). Громадська роботаГолова експертної ради ВАК України (2006—2010), член Президії Олімпійської академії України (2002—2007), член науково-координаційної ради Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту, член науково-методичної комісії Національної федерації волейболу України, академік Української академії наук. Наукова роботаОсновні напрямки наукових досліджень — біомеханіка рухів, впровадження нових тренажерних пристроїв, комп'ютерних технологій у спортивних іграх. Автор понад 300 наукових праць, серед яких: навчальні посібники «Волейбол: игры мастеров Украины» (1998), «Техника ударов лучших волейболистов России» (2000), «Тренажеры в волейболе» (1999), «Техника игры лучших волейболистов мира» (2001), «Волейбол Харькова: 1925—2000 гг. [Архівовано 20 травня 2016 у Wayback Machine.]» (2004), "Тренажери в футболі (2005), монографії «Інформатизація вищої фізкультурної освіти: стан та перспективи» (2012), «Врачебно-педагогические наблюдения за футболистами во время учебно-тренировочных занятий» (2013), «Система современных технологий интегрального развития и укрепления здоровья людей разного возраста» (2017). Має три авторські свідоцтва на винаходи[5] та 12 патентів на промислові зразки[6]. Член спеціалізованих вчених рад із захисту докторських дисертацій Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди[7] та Чернігівського національного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченко[8]. Головний редактор наукових видань «Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту»[9] та «Фізичне виховання студентів»[10]. Член редакційних колегій наукових видань «Актуальні проблеми фізичної культури і спорту»[11], «Вісник Чернігівського державного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка. Серія: Фізичне виховання та спорт»,[12] «Концепція розвитку галузі фізичного виховання і спорту в Україні»,[13] «Слобожанський науково-спортивний вісник»,[14] «Теорія та методика фізичного виховання».[15] Примітки
Джерела
|
||||||||||||||||||||||
