|
Єлизаветка
Єлизаве́тка — село в Україні, у Мокрокалигірській сільській територіальній громаді Катеринопільського району Черкаської області. Населення становить 560 осіб. Село розташоване на правому березі Великої Висі, притоки Синюхи, за 30 км від районного центру, за 105 км від обласного центру, за 30 км від залізничної станції Шпола. Історія
До кінця 18 століттяКолись річка Велика Вись була глибокою і широкою по ній снували козацькі чайки. Лівий берег річки Вись і вся його територія була розкинута в непроглядних степах, які до XVII ст. були малозаселені і належали татарам та турецьким магнатам. Останні здійснювали часті набіги на лісостепову зону, щоб пограбувати населення, що тут проживало, дівчат забрати в гареми, а хлопців — у неволю. А щоб захистити дану правобережну територію та її жителів, то по праву сторону р. Вись створювалися сторожові пости, так звані караули. Ось такий караул і створився в даному селі. Тут селилися вихідці з козацького роду. Існують різні легенди, щодо походження назви села. Згідно з легендою назва села походить від імені шинкарки Єлизавети, яка відкрила шинок на землях села, а навколо нього почали поселятися козаки. Знайшовши зручне місце для землеробства, вони відділяли собі певні ділянки землі, зводили будівлі і заселяли дану територію. Тож на честь шинкарки і назвали село. А інша легенда розповідає, що назва села виникла тоді, коли в 50-60 роках XVIII століття через село проїжджала княгиня Єлизавета. Вона заїхала в багате село, яке було безіменним, тож на честь даної княгині і назвали. Спочатку воно називалося Єлизаветівка, потім Ялосоветка і в кінцевому результаті — Єлизаветка. Період Російської імперіїВ історичних документах село вперше згадується у другій половині XVIII століття. До села належало два хутори Стольніково (Петрівка) і Джулинка (Червоний Брід), які розташовані на правому березі р. Вись. Але на сьогодні цих хуторів не існує. Молодь виїхала, а старожили вимерли. Адміністративним центром була сільська управа на чолі з старостою Яременком Василем Андрійовичем, а потім Дроботом Андрієм Матвійовичем, які не мали ніякої освіти. Відтиск великого пальця служив їм за підпис, а іноді заміняв гербову печатку. Село розросталось, тяглось двома рукавами. Після ліквідації кріпосного права в селі було 72 двори. Маючи великі сім'ї, достатньо пасовищ. Зручні схили, що тяглися до струмка, люди відділяли для своїх садиб по 3-4 гектари землі, зводили будівлі, сіяли, обробляли, збирали і доводили до толку зібране. Деякі сім'ї мали отари овець, по 3-4 корови. Займалися хто чим міг. В селі з'явилися млини (вітряки). Де нині стоїть стадіон і школа стояли 7 вітряків. Селяни дробили зерно, молотили, виготовляли олію. Окремих жителів села є нащадки 3-4 і 5 поколінь. Це Дроботи, Яременки, Мельниченки, Шуміленки. Культурний рівень села був дуже низьким. У 1872 році в центрі села за кошти поміщика Лопухіна з Мокрої Калигірки було побудовано церкву. При ній діяла церковно-приходська однокласна школа, у якій працював піп Сікорський. Навчалися лише діти заможних селян. В селі виписувалося тільки 2 газети. Переважна більшість людей не вміли читати, писати, рахувати. Основним багатством села були родючі чорноземні ґрунти. В північній частині села є поклади білої будівельної глини, жовтий пісок. На хуторах Стольніково і Джулинка відкрито великі поклади граніту. Радянський періодБільшовики пограбували заможних селян Карнаушенка Г.Т, Наконечного А. Д., Підгірного І. Т. Кравченка П. М., Пономаренка Ф. І.. У 1927 році розпочалась примусова колективізацію, було створено ТСОЗ, а у 1929 — колгосп. У перших роках існування колгосп придбав молотарку БДО і нафтовий двигун. Важку працю людей почали заміняти комбайни, трактори та інша с/г техніка. У 1932 році на полях колгоспу з‘явився трактор «Фордзон», а в 1933 році — Киселівської МТС прибув перший вітчизняний трактор ХТЗ, за кермо якого сів перший тракторист села Юрченко Олександр Андрійович. У 1935 році колгосп придбав першу автомашину «Форд», а в 1941 році колгосп вже мав 7 вантажних автомашин. Голодомор в селіВеликого лиха селу завдав голодомор 1932–1933 рр. за свідченнями очевидців померло більше як 164 жителів села, проте ця цифра не є точною. Про жахливі умови життя у 1932—1933 роках розповідають очевидці того періоду: Свідчення-спогади Повх Ялини Іванівни, жительки села Єлизаветка, 1911 року народження (нині покійна):
Свідчення-спогади Олійник Ганни Яківни, жительки села Єлизаветка, 1926 року народження:
Свідчення-спогади Семенюк Дарії Анатоліївни, жительки с. Єлизаветка, 1922 року народження:
Свідчення-спогади Янталець Ніни Іонівни, жительки села Єлизаветка, 1925 року народження:
6 липня 2008 року в центрі села Єлизаветка було відкрито пам'ятник жертвам голодомору. Друга світова війнаНімецько-радянської війни принесла у домівки людей багато лиха і біди. Вороги зайняли велику частину СРСР, у тому числі і с. Єлизаветку. спасаючи від ворога колгоспну власність на Схід відправлялось ВРХ, свині, вівці, коні. Групу по відправці тварин очолив ветеринарний фельдшер Шуміленко Ларіон Григорович. Було відправлено 420 голів ВРХ, 560 свиней, 90 пар волів, 120 коней, а також 7 автомашин і двигун внутрішнього згорання. Під час війни і окупації було зруйновано 2 приміщення МТС, 4 бригадні конюшні, гараж, млин, спалено десятки хат жителів села. Німці грабували, руйнували, палили село, відправляли молодь для рабської праці в Німеччину, організовували облави на комуністів. Так було розстріляно патріотів Батьківщини: Олійника Юхима Васильовича, Дробота Ванедя Андрійовича, Сичена Якима Лук'яновича. 13 березня 1944 року частина 52-армії під командуванням генерал-лейтенанта Коротаєва, яка входила до складу Другого Українського фронту, звільнила територію села від німецьких окупантів. 270 жителів пішло на захист Батьківщини. 123 односельчан загинуло на фронтах Німецько-радянської війни. В їх честь в центрі села споруджено Обеліск Слави. 18 березня 1989 року біля школи була закладена Алея Слави. Учні школи посадили 21 берізку (земля взята по одному відру з батьківської хати) в пам'ять загиблим односельчанам в роки Німецько-радянської війни. За проявлений героїзм при виконанні інтернаціонального обов'язку жителю села Єлизаветка Ніковському Миколі Тарасовичу в 1956 році присвоєне високе звання «Героя Радянського Союзу». Повоєнний періодПісля закінчення війни весь тягар відбудови господарства ліг на плечі жінок і підлітків. Із Сходу повернувся із трактором Семенюк Дем'ян Тимофійович. Крім того було 7 коней і одна пара волів. Запрягали в плуги корів, посівний матеріал носили із станції Шпола, косили косами і серпами. В перші післявоєнні роки колгосп очолював Волошин Павло Дмитрович (1945 р.), Баращук Борис Якович (1946—1949 рр.). в 1950 році до колгоспу «Радянська Україна»(с. Єлизаветка) було приєднано колгосп «Нове життя» (х. Стольніково і х. Джулинка). Очолював колгосп у 1950 році Колій Нікіфор Архипович, головою сільської ради був Крижанівський Борис Іванович. В 1951 році був приєднаний колгосп «Шлях Ілліча» с. Суха Калигірка. Назвали колгосп ім. Леніна, очолював його на той час Янталець Сидір Євтухович, головою сільської ради працював Мельниченко Олексій Макарович, а потім Чумак Микола Григорович. Об'єднання колгоспів не дало ніяких зрушень у виробництві ні для одного ні для другого колгоспів і тому в 1952 році колгосп роз'єднали. В 1952—1953 роках колгоспочолював Єлістратов Іван Семенович, головою сільської ради працював Мельниченко Василь Макарович. В 1954—1956 роках колгосп очолював Великород Артем Ісакович. Колгосп залічував рани війни, з кожним роком зростали врожаї с/г культур, підвищувалась продуктивність тваринництва. Було побудовано декілька тваринницьких приміщень. В 1957 році було побудовано 4-х рядний корівник. В 1963—1965 рр. відбулося об'єднання двох колгоспів «Радянська Україна» с. Єлизаветка і «Шлях Леніна». З цього часу колгосп носив назву ім. Дзержинського. З 1960 по 1965 рік колгосп очолював Великород Артем Ісакович. В об'єднаному колгоспі нараховувалося 866 дворів (1675 колгоспників). За колгоспом закріплено 4790 га угідь, у тому числі 3706 га орної землі. З 1964 року колгосп почав спеціалізуватись по виробництву м'яса ВРХ і виробництву курячих яєць. Розпочато будівництво нових тваринницьких приміщень і типових приміщень птахокомплексу. З 1965—1985 рр. головою колгоспу був Мрига Дмитро Васильович. Ці роки були роками економічного піднесення господарства, поліпшення добробуту населення і культурного розвитку села. До 1970 року учні сільської школи навчалися в пристосованих приміщеннях, які складалися з чотирьох будинків. Нелегко було працювати в такій школі. І тому найбільшою радістю для учнів був подарунок колгоспу в 1970 році — приміщення нової типової двохповерхової школи, збудованої на честь 100-річчя від дня народження В. І. Леніна. в школі водяне опалення, кабінети, спортивний зал, майстерня. 1980-тіВ 1986 році закінчено будівництво сільського будинку культури на 300 місць, у якому розмістилася і сільська бібліотека. побудовано нову арку при в'їзді в село. Проведено реконструкцію санпропускника на тваринницькому комплексі, де обладнано столову, розпочато будівництво дороги з твердим покриттям по вулиці Пушкіна, покрито асфальтом 1 км дороги по вулиці Ватутіна. 10 березня 1987 року від колгоспу ім. Дзержинського від'єдналася друга виробнича дільниця колгоспу с. Ярошівка. в цьому ж році головою колгоспу на виборах обрали Коваля Станіслава Васильовича. Протягом 1987—1993 рр. проводилося будівництво житлових будинків, зроблено поліпшену дорогу до школи, прокладено водопровід по вул. Пушкіна, Леніна, Гагаріна. Проводився благоустрій населеного пункту. Колгосп був одним з передових у Катеринопільському районі. Оператори на дорощуванні великої рогатої худоби колгоспу ім. Дзержинського: Фрунзе В. М., Гоголь Н. В., Курінна Н. К. Незалежна УкраїнаУ 1993 році було утворено перше фермерське господарство «Братів Дроботів», яке обробляло 30 га землі. В 1996 році було утворено ще чотири фермерських господарств. В грудні 1995 року було розпайовано землі КСП «Єлизаветка». Власниками земельних часток (паїв) стало 438 осіб 30 січня 1993 року колгосп ім. Дзержинського реформовано в КСП «Єлизаветка», яке в березні 2000 року реорганізовано в СТОВ «Єлизаветка». 10 березня 2001 року утворилася А\ф «Єлизаветка». Послуги населенню по переробці с\г продукції надає з 2003 року СОК «Добробут». Соціальна сфераСьогодні село Єлизаветка живе своїм буденним життям. Станом на 1.01.2010 року в селі проживає 472 особи. На території села функціонує загальноосвітня школа І-ІІ ступенів, ФАП, будинок культури, бібліотека, відділення зв'язку, магазин РайСТ, 3 магазини підприємців. Пам'ятки
Видатні мешканціВидатні люди села:
Заслужені трудівники, орденоносці:
Нагороджений: Орденом «Знак Пошани» (за успіхи досягнуті в Всесоюзному соціалістичному змаганні, проявлену трудову доблесть у виконанні народногосподарських планів і прийнятих зо6ов'язань по збільшенню виробництва і продажу державі продуктів землеробства і тваринництва).
Нагороджена: Орденом Знак Пошани в 1977 р. (за досягнуті успіхи у Всесоюзному соціалістичному змаганні і трудову доблесть у виконанні планів 1976 року.). У наш час[коли?] — на заслуженому відпочинку.
Нагороджений: Орденом Знак Пошани в 1978 р.
Нагороджений: Орденом Трудової Слави III ступеня в 1986 р.
Нагороджений: Орденом Трудового Червоного Прапора в 1973 р.
Див. такожПриміткиПосилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
