IL-2 (англ.Interleukin 2) — це імунорегуляторний білок[4], який кодується однойменним геном, розташованим у людей на короткому плечі 4-ї хромосоми.[5] Довжина поліпептидного ланцюга білка становить 153 амінокислот, а молекулярна маса — 17 628[6].
IL-2 - це невеликий глобулярний глікопротеїн[8], який складається з чотирьох зв'язаних α-спіралей, розміри білку сягають 15.5-16 kDA[9].
Функції
Інтерлейкін-2 відіграє важливу функцію в імунній системі, розвитку її толерантності через безпосереднь дію на Т-клітини[8]. Такий вплив запобігає розвитку аутоімунних захворювань, сприяючи диференціювання незрілих Т-клітин у регуляторні Т-клітини[9]. IL-2 стимулює апоптоз клітини[9], сприяє диференціації Т-клітин в Т-хелпери та Т-клітини пам'яті, якщо антиген зв'язаний з недиференційованою Т-клітиною, це допомагає організму знищити інфекцію[10].
Інтерлейкін-2 рецептори (англ. Interleukin-2 receptor, скорочено: IL-2R) - це трансмембранний білок, існує у мономерній, димерній та тримерній формах[9].
Мономери IL-2R включають IL-2Rα (CD25) ланцюг, зазвичай є мембран-асоційованими, але також мають розчинну форму. Зв'язуються з IL-2 з низькою константою дисоціації (Kd). Але зв'язування IL-2 з IL-2Rα не викликає передачу сигналу далі, ймовірно вони працюють як рецептори-приманки для IL-2. Гетеродимери та гетеротримери IL-2R передають сигнали в клітину, зв'язуючись з IL-2[9][12].
Димери IL-2R складаються з IL-2Rβ (CD122) та IL-2Rγ (CD132), у цей же час гетеротример складається з CD25, CD122 та CD132. Димери порівняно з тримерами володіють низькою спорідненістю до IL-2[9].
При взаємодії інтерлейкіну-2 з IL-2R рецептором, перенесення сигналу може відбуватися трьома основними шляхами, включно: JAK/STAT, PI3K-AKT, MAPK[9].
Окрім клінічних досліджень для лікування злоякісних пухлин з використанням IL-2, також проводяться випробовування інтерлейкіну-2 у якості антиретровірусної терапії для пацієнтів з ВІЛ. Комбінування імунної та антиретровірусноїтерапії підвищує кількість CD4+Т-клітин, що викликає посилення імунної відповіді, як вважається, це у майбутньому піідвищить шанси на вижавання ВІЛ-інфікованих пацієнтів[12].
Література
Fujita T., Takaoka C., Matsui H., Taniguchi T. (1983). Structure of the human interleukin 2 gene. Proc. Natl. Acad. Sci. U.S.A. 80: 7437—7441. PMID6324170DOI:10.1073/pnas.80.24.7437
Holbrook N.J., Lieber M., Crabtree G.R. (1984). DNA sequence of the 5' flanking region of the human interleukin 2 gene: homologies with adult T-cell leukemia virus. Nucleic Acids Res. 12: 5005—5013. PMID6330695DOI:10.1093/nar/12.12.5005
The status, quality, and expansion of the NIH full-length cDNA project: the Mammalian Gene Collection (MGC). Genome Res. 14: 2121—2127. 2004. PMID15489334DOI:10.1101/gr.2596504
Robb R.J., Kutny R.M., Panico M., Morris H.R., Chowdhry V. (1984). Amino acid sequence and post-translational modification of human interleukin 2. Proc. Natl. Acad. Sci. U.S.A. 81: 6486—6490. PMID6333684DOI:10.1073/pnas.81.20.6486