«Віджілент» було розроблено на замовлений 1938 року Повітряним корпусом армії США конкурс на проектування двомісного легкого літака спостереження. Після того, як Fieseler Storch німецького виробництва було продемонстровано на 4-й міжнародній авіаційній виставці в Цюриху у 1937 році, матеріально-технічний відділ повітряного корпусу в Райт-Філді розробив техніко-економічне обґрунтування створення подібного літака. Програма розробки була затверджена в січні 1938 року, дизайн і специфікації було визначено у квітні 1938 року, а пропозиція для офіційного оголошення вимог до прототипів на конкурс була оприлюднена виробникам у серпні 1938 року. Stinson (пізніше підрозділ Vultee) виграв контракт на суму 1,5 мільйона доларів у порівнянні з 11 конкурентами, обійшовши Bellanca YO-50 і Ryan YO-51 Dragonfly.
«Стінсон» виграв контракт із початковим замовленням на 100 літаків. «Віджілент» був монопланом із радіальним двигуном і високим крилом із великими закрилками з прорізами на задній кромці та автоматичними предкрилками з повним розмахом для роботи на низькій швидкості, великій підйомній силі та на коротких полях для посадки. Прототип Model 74 отримав армійське позначення YO-49 для оцінки, 15 липня1940 року перший політ здійснив льотчик-випробувач Аль Шрамм.
Літак був побудований з хромомолібденових сталевих труб і покритий легованою бавовняною тканиною; капот двигуна та фюзеляж, передня частина крила, були повністю закриті алюмінієм. Поверхні управління і хвостове оперення були покриті пластинами нержавіючої сталі. Поршневий двигун Lycoming приводився вручну інерційним стартером і був оснащений пропелером постійної швидкості Hamilton Standard. Принаймні 12 переобладнаних санітарних машин було оснащено поплавцями Edo 49-4000 (водотоннажністю 4000 фунтів) для посадки та зльоту літаків-амфібій.
«Стінсон» L-1 «Віджілент» використовувався в різних ролях, таких як буксирування навчальних планерів, виявлення позицій артилерії, зв'язку, аварійно-рятувальних робіт, транспортування припасів і спеціальних розвідувальних місій. Пізніше з компанією було укладено інший контракт на O-49A, який мав трохи довший фюзеляж та інші зміни в обладнанні. У квітні 1942 року літаки отримали позначення L-1 і L-1A (зв'язку). До 17 літаків L-1 і 96 L-1A було виділено британським Королівським ПС згідно з Законом про ленд-ліз. Королівські ПС позначили літак Vigilant Mk I і Vigilant Mk II відповідно. Генерал Гаррі Крірар, командувач 1-ю канадською армією в Європі під час Другої світової війни, мав у своєму особистому використанні літак «Віджілент».
Модифікації
Stinson Model 74 — перший прототип літака компанії Stinson
O-49 Vigilant — серійний варіант літака для Корпусу Повітряних сил армії США. 142 одиниці
L-1 Vigilant — оновлена нумерація літака O-49 з 1942 року
O-49A Vigilant — версія літака з подовженим на 33 см фюзеляжем. 182 одиниці побудовано
O-49B Vigilant — варіант санітарно-евакуаційного літака. 3-4 перероблені екземпляри
L-1A Vigilant — оновлена нумерація літака O-49A з 1942 року
L-1B Vigilant — оновлена нумерація літака O-49B з 1942 року
Adcock, Al. US Liaison Aircraft in action (Aircraft in Action: No. 195). Carrollton, Texas: Squadron/Signal Publications, 2005. ISBN 978-0897474870.
Donald, David (ed.). American Warplanes of World War II. London: Aerospace Publishing, 1995. ISBN 1-874023-72-7.
Merriam, Ray (ed.). World War II Journal #15: U.S. Military Aircraft of World War II. Bennington, Vermont, USA: Merriam Press, 2002. ISBN 1-57638-167-6.