Наприкінці ХІХ ст. було збудовано залізницю[1] для транспортування вугілля з району Шнеєберг. Із зародженням туризму на гору було споруджено зубчасту залізницю. Старі паротяги не справлялись із зрослою масою потягів, через що шефконструктор KkStB Карл Ґьолсдорф (нім.Karl Gölsdorf) новий паротяг з чотирьохразовою системою приводу рушійних колісних пар, меншим радіусом проходження поворотів. Застосована у паротязі система важелів паророзподільчого механізму не набула поширення у Європі, але була удосконалена у США[2].
Фабрика Krauss.Лінц збудувала 1899 два пробні паротяги для залізниці Aspangbahn[de] (EWA 21 "WILLENDORF", 22 "KLAUS"), яка замовила ще 10 паротягів (серія IVd. 71-80).
Віденські локомотивобудівні фабрики Wiener Neustädter[3], Floridsdorf[4], Böhmisch-Mährische Maschinenfabrik, StEG[5], Krauss-Linz виготовили ще 277 паротягів, що могли мати певні відмінності в залежності від умов експлуатації і використовувались на декількох приватних і локальних залізницях (1899-1918).
Після завершення війни паротяги потрапили до залізниць: 66 BBÖ; 105 ČSD серія 422.0; 26 PKP серія TKp11; 12 FS серія 893; JDŽ серія 52; 3 CFR.
Autorenkollektiv: Katalog der historischen Eisenbahnfahrzeuge auf slowakischem Gebiet. Bratislava 2001.
Heribert Schröpfer: Triebfahrzeuge österreichischer Eisenbahnen. Dampflokomotiven BBÖ und ÖBB. alba, Düsseldorf 1989, ISBN 3-87094-110-3 (нім.)
Josef Otto Slezak: Vom Schiffskanal zur Eisenbahn. Wien 1981, ISBN 3-9001-3472-3 (нім.)
Josef Otto Slezak: Kanal Nostalgie Aspangbahn. Wien 1990, ISBN 3-85416-153-0 (нім.)
Dieter Zoubek: Erhaltene Dampflokomotiven in und aus Österreich. Eigenverlag, 2004, ISBN 3-200-00174-7 (нім.)
Johann Blieberger, Josef Pospichal: Die Reihen 61 bis 380 (= Enzyklopädie der kkStB-Triebfahrzeuge. Band 3). bahnmedien.at, 2010, ISBN 978-3-9502648-6-9 (нім.)
.svg){kind=small}